”Нова Європа – в очікуванні варварів?”

Розширення Європейського союзу вже давно порівнюють з нашестям варварів, а почуття європейців – з острахами давніх греків, які в позаминулому столітті описав грецький лірик Константінос Кавафіс у поезії ”Очікуючи варварів”. Для втілення нового театрального проекту на цю нову-стару тему керівник Дюссельдорфського драматичного театру Анна Бадора запросила свого земляка Анджея Стасюка – мабуть, найвідомішого з сучасних польських письменників у Німеччині. Кілька років тому своїм романом ”Світ за Дуклою” Стасюк зачарував багатьох читачів у Німеччині. Він переніс їх до далекої незвіданої для них реальності – життєвого сьогодення у селі на польсько-українському кордоні, де 44-річний письменник мешкає вже 10 років. Прем”єрним показом вистави ”Ніч” за однією з останніх п”єс Анджея Стасюка Дюссельдорфський драматичний театр, власне, розпочав проект ”Нова Європа – в очікуванні варварів?”. Анджей Стасюк про концепцію нового проекту:

“Це розповідь про стереотипи, про те, чим Східна Європа відрізняється від Західної. Наприклад, головні стереотипи: поляки – брудні, трохи дикі, пагано миються та нецивілізовані. А німці – чисті, за певних обставин бувають убивцями, чудові організатори.”

На думку Стасюка, новий проект – це щось на зразок давнього античного театру, вистави якого покликані допомогти звільнити емоції та очиститися:

“Це виходить свого роду катарсис – очищення. І це слугує зближенню.”

За основу п”єси ”Ніч” Стасюк узяв відому драму польського поета Адама Міцкевича та переказав її на гумористичний лад, додавши дещо з грецьких трагедій. Письменник твердить, що хотів розповісти про упередження серед членів ЄС до країн-новачків без зайвої політкоректності. Так народився фарс, каже Стасюк:

”Коли я це писав, я просто бавився. То була буфанада. То було висміювання упереджень, перевертання їх з ніг на голову. То був попросту водевіль...”

Своєю п”єсою з підзаголовоком ”слав”янсько-германський медичний трагіфарс”, на думку критиків, Стасюк перевершив багатьох драматургів. Зухвалий чорний гумор, схильність до абсурдності та гротеску перетворюють перегляд вистави, котру поставив режисер Міколай Грабовський, на справжнє задоволення. Хоча на перший погляд ця історія зовсім не є смішною.

Це історія про те, як крадія з Польщі, котрого застрелили під час пограбування в Німеччині, ховають у його рідному селі. У цей же час у Німеччині його серце мають імплантувати ювелірові, котрий, власне, застрелив цього крадія, а потім від переляку знепретомнів. Ювелір, як може, опирається імлантації органу з дикого Сходу. Насправді він хотів би отримати швецьке чи, в крайньому випадку, французьке серце. Але лікарям вдається вмовити неслухняного пацієнта. Вони переконують його, що донор, хоча й був поляком, вивчав в університеті германістику.

Стасюк із сарказмом змальовує новий альянс інтересів Сходу та Заходу як фундаменту нової Європи. Основою таких відносин, на його думку, є простий принцип: Схід потребує товарів, Захід – донорських органів. Сценка з вистави:

”Сьогодні вони вишукують пральні чи посудомийні машини. А в зворотньому напрямку – кров, м”ясо та все інше. Тут – автозаводи, там – плантації з тіл – все в повному порядку.”

Автор змушує своїх героїв спілкуватися невимушено, пересипаючи діалоги добрим гумором. Утім, поетичність та пишність мови, котрі завжди були притаманні творам Стасюка, можна відчути й у глядацькій залі. Ансамбль польських та німецьких акторів віртуозно виконує завдання автора, користуючись при цьому двома мовами.

Вистава закінчується тим, що польський крадій та його німецький вбивця засинають поруч – майстерно змальована Стасюком сценка-утопія. Критики зазначають: так нещадно жартувати над поляками, як жартує він, може лише поляк. За допомогою драматургії Стасюк намагається знищити кордони між народами. На думку критиків, ”Ніч” не є зразком високого театрального мистецтва. Але вистава надає можливість об”єднати речі, котрі не часто зустрінеш разом – розваги та політику. Це вправа на послаблення панєвропейських настроїв та запрошення до порозуміння. Публіка в Дюссельдорфі вже віддала належне таланту польського автора. Усі квитки на виставу ”Ніч” за п”єсою Анджея Стасюка, що є першою у проекті, продано.

Сам він пояснює свій успіх намаганням відтворити на сцені Європу такою, якою вона є. І дати відповідь на запитання: чи справді старі члени ЄС вважають новачків за варварів. Анджей Стасюк:

“Це є провокація, але в кожній провокації є частка правди. Мені здається, що мешканці Західної Європи сприймають східняків як людей, котрі взагалі не існують. Захід не знає Сходу, але водночас Схід дуже добре знає Захід – з точки зору культури та цивілізації. Захід сприймає східняків як варварів. Головні відчуття, з якими вони очікують наближення Сходу, – це побоювання та страх. Їм здається, що там живуть не такі люди як на Заході, а якісь інші – трохи дивні.”

Цей страх на думку Анджея Стасюка розповсюджується й на українців. Україну в Західній Європі бояться ще більше, ніж Польщі. Анджей Стасюк продовжує:

“Зрозуміло, що чим далі на Схід, тим страх сильніший. Так само й, приміром, до словаків. Але це менший народ, і до нього менше страхів. Про ці страхи ми й будемо розповідати у наших виставах. Намагатимемося подати це артистично. Це було б найкраще, що можна зробити з існуючими упередженнями.”

За допомогою мистецтва позбутися кліше – цього прагне Анджей Стасюк:

“У Польщі є кліше, що українці цивілізаційно нижчі від поляків. У принципі українці схожі на росіян, але водночас вони добрі робітники, котрі працюють на наших будмайданчиках. В історичному підтексті, звичайно, поляки вважають українців варварами. Виходячи з точки зору історії та соціології, частково це вмотивовано тим, що комплекс меншовартості щодо німців поляки компенсують за рахунок ствердження, що вони є кращі від когось іншого, приміром, українців.”

Але нині, на думку Стасюка, такі упередження відходять в історію:

“Тепер я вважаю, що ми є свідками ліквідації цього комплексу. Через те, що відбувалося під час ”помаранчевої” революції, більшість тих міфів, упереджень зникли. Польща продемострувала щось на кшталт маленької революції. Ті комплекси повільно зникають. Але вони не можуть зникнути так одразу. Так, як, скажімо, у німців не зникають одразу упередження щодо поляків, так і не зникнуть ті, що поляки мають стосовно українців. Або ті, що українці мають щодо турків. Я запитав у Юрія Андруховича, кого ви вважаєте найдурнішими. Він відповів – у нас кажуть: такий дурний, як турок.”

На сцені Дюссельдорфського драматичного театру протягом двох сезонів демонструватимуться також вистави за п”єсами авторів з України, Угорщини, Чехії. Анджей Стасюк продовжує:

“Ідея була такою: за допомогою театральних п”єс описати ситуацію в Європі. Були запрошені автори з кількох країн – з Чехії, Литви. Українська частина проекту представлена за участі українського письменника Юрія Андруховича.”

П”єсу Андруховича, до речі, у Дюссельдорфі побачать за кілька місяців.

Зробити так, щоб у своєму ставленні один до одного люди менше керувалися кліше, стереотипами та упередженнями і досягти цього засобами мистецтва, зокрема театру – цього прагне команда митців, що працюють над театральним проектом ”Нова Європа – в очікуванні варварів?” Адже мистецтво говорить мовою, зрозумілою усім, незважаючи на кордони чи національні відмінності. І ця мова користується популярністю.