Новий подих фестивалю документальних фільмів у Лейпціґу

льного фільму повинна стати ведучим магнітом для публіки на міжнародному рівні.

У фільмі ”Touch the Sound" Томас Рідельсгаймер зображує майже глуху перкусіоністку Евелін Ґлені. Звукові хвилі вона відчуває всім тілом, а не лише власне передбаченим для цього органом, вухом.

Досконало змонтований фільм відкриває глядачу цілковито новий світ звуку, за що він отримав ”Золоту голубку” в міжнародному змаганні лейпціґського фестивалю. А також через те, що фільм діє як сигнал для нового віяння у Лейпціґу. Адже фестиваль підноситься до нових висот. Розповідає його директор Клаас Данієльсен.

”Фестиваль у Лейпціґу є фестивалем, який глибоко вкорінився у свідомості публіки. Я б хотів зробити з нього місце зустрічі фахівців галузі і з його допомогою запросити до Лейпціґа професіоналів з усього світу. Щоб вони знали, що на їхній фільм звернули увагу і його можна продавати закордоном. Це стане приводом подавати свої твори до Лейпціґа, а не на конкуруючий фестиваль.”

Данієльсен має намір міцніше об”єднати міжнародних учасників, зробити фестиваль привабливішим для потенційних грошодавців. Тому й було ухвалено рішення організувати німецький конкурс. В результаті приз у 10 тисяч євро отримала молода ліванка Мирна Маакарон за свій фільм ”Берлін-Бейрут”.

”Комуністи й капіталісти, християни й мусульмани, стіна в Берліні і зелена лінія в Бейруті давно розвіяні вітром, але ми все ще говоримо про Схід і Захід.”

Фільм є політичним поглядом на обидва колись розділені міста Берлін і Бейрут. Обидва міста колись зазнали руйнації, страждань і відбудови. ”Берлін-Бейрут” – це своєрідний пошук досвіду й вражаюча подорож двома містами. Незважаючи на велику відстань і значні відмінності між ними, під режисурою Мирни Маакарон вони швидко зливаються в одну сферу.

Клаас Данієльсен:

”Цю потребу я відчував роками. Мене завжди злило, що на німецьких фестивалях так мало можна було побачити саме німецьких фільмів. Колеги завжди мене питали, що відбувається у вас, де можна подивитися ці фільми? Ми заклали фундамент цьому і призначили привабливий приз, тим самим створивши добру базу”.

Новим і улюбленим дітищем директора є транскордонні теми і бажання проникнути в суть того, що дозволено в документальному фільмі, а що ні. Як от фільм двох студентів-кінематографістів ”Чеська мрія”. У своєму дотепному і провокуючому проекті вони інсценізують рекламну кампанію супермаркту, якого в дійсності не існує.

Радіо- і телереклама сповіщають про відкриття супермаркету під назвою ”Чеська мрія”. На його розрекламоване відкриття тисячі людей сунуть до порожнього поля перед міськими воротами. У цьому фільмі кінематографісти рішучими маніпуляціями з насолодою ламають правило, за яким документальний фільм зображує виключно реальність.

Цей і численні інші фільми з програми фестивалю мали бажання переглянути понад 24 тисячі відвідувачів – більше, ніж будь-коли раніше. Цей рекорд став для нового директора Клааса Данієльсена несподівано вражаючим стартом у його нові завдання. Сам він скромно оцінює свою роботу: цього року його заслуги невеликі. А от наступний фестиваль покаже, наскільки великим є успіх насправді.

Оксана Курилас