Новий імпульс для ”третього сектору” в Україні

�ус”.

Перша зустріч громадських організацій України та Німеччини відбулася у 2001 році у Гамбурзі. Голова регіонального бюро по Україні Білорусі та Молдові фонду імені Фрідріха Еберта Гельмут Курт згадує, що для першої зустрічи важко було вибрати три-чотири десятки реально діючих українських організацій. П”ять років потому ситуація зовсім інша, бо запросити всіх просто неможливо, а громадський рух продовжує бурхливо розвиватися, особливо після зміни влади. Це просто не можна не помітити, підкреслює пан Курт, який протягом п”яти років керує відділком фонду в Києві:

Треба бачити надзвичайно велику різницю у ситуації, що виникла останнім часом. У порівнянні з часом володарювання Кучми, собливо останніми роками, коли спостерігалася неймовірна концентрація преси в одних руках, маніпуляція виборами, мізерна участь громадян у суспільних процесах, дуже помітне обмеження впливу опозиції на прийняття державних рішень. Останнім часом, з обранням президентом Віктора Ющенка, зроблено дуже багато, задіяні різні верстви і групи населення. І я сподіваюся, що цілі, що їх проголосила ”помаранчева революція”, буде реалізовано.

Коли громадяни Євросоюзу звернули нарешті увагу на велику європейську країну, котра розташована зразу ж по-сусідству, то почали відбуваються певні зміни у геополітичному мисленні європейських та, зокрема, немецьких політиків. Як вважає пан Курт, саме зараз є очевидним, що підхід, котрий сформувався протягом десятиріч ”холодної війни” і не дуже змінився навіть після розпаду СРСР, є застарілим:

Зараз ми помічаємо дуже важливі речі. За часів ”холодної війни”, коли існувала стіна, існувала також так звана система відносин виключно у напрямку північ-південь, тобто між розвинутими індустріальними країнами та країнами, що розвиваються. Такого, чи подібного, вектора у напрямку схід–захід, і саме у сфері гормадського, супільного життя, практично не було. Він не вважався важливим. Те що ми зараз робимо, такими заходами, як цей, і тими, що ми проводили раніше, це нарешті створюємо цей вектор, будуємо фундамент цивільних відносин на базі громадського суспільства, що формується. У цьому ми бачимо мету співробітництва німецьких та українських громадських організацій.

Нині в Україні, за даними Національного інституту Стратегічних досліджень, зареєстровано кілька десятків тисяч громадських організацій. Щоправда, за даними тієї ж установи реально діють з них приблизно 10 відсотків. Втім, науковий співробітник інституту Ірина Павленко з цього приводу не сумує і налаштована доволі оптимістично:

Якщо оцінювати ситуацію з громадськими організаціями в Україні, я налаштована оптимістично. Не зважаючи на те що зараз в Україні зареєстровано десь 50 тисяч громадських організацій, реально працюють з них 10 відсотків, існує багато проблем – організаційних, фінансових, внутрішні конфлікти, все ж таки те, що організацій багато, що вони себе реалізовують, вони відчувають себе необхідними, - це дуже позитивний момент. Мені здається, що, не зважаючи на песимістичні погляди кількох минулих років, громадянське суспільство розвивається в нас семимильними кроками, дуже швидко і навіть випереджає у цьому владу. Що, власне, й продемонструвала помаранчева революція. Тобто влада відстала у своєму розвитку від суспільства. Суспільство виявилося попереду.

З огляду на далеку і не дуже історичну ретроспективу Ірина Павленко цілком логічно підкреслює, що революції починаються і закінчуються, але їхні наслідки залишаються на довго. Це дуже відчутно на процесах прогресу чи регресу в суспільстві. Першими наслідками нещодавньої революції в Україні, на думку пані Павленко, є прогресивні зміни у самовизначені суспільства. По-перше, громадські організації відчули свою силу, по-друге, відчутно підвищився їхній авторитет, чого не було досі у минулі роки незалежності. Підкреслює Ірина Павленко:

Вони авторитетні, більш популярні, до їхньої думки прислухаються. Мені здається, що основнене задання громадських організацій України – це не загубити цю хвилю, не втратити ті здобутки, що їм дала революція і надалі реалізуватий їх у своїх довготермінових проектах і роботі.

Нещодавно українці, незалежно від того, чи об”єднані вони у громадські організації, чи ні, довели, що суспільство дозріло до того, щоб вирішувати свою долю самостійно цілком демократичним шляхом. Втім, загроза маніпуляцій громадською думкою саме у період трансформації залишається, стверджує Ірина Павленко:

Політики часто намагаються використовувати громадські рухи в своїх меркантильних цілях. Йдеться, перш за все, про нову опозицію. Але ж важливо також подивитися, чи дозволить суспільство використати себе під час виборів владою на місцях. Адже традиція взаємин між апартом управління і суспільством, так званий людський фактор, як залишкові явища колишнього режиму зберігаються. Як буде поводитися суспільство? Поки що громадські організації доволі активні в оцінках дій влади на місцях, у питаннях нових призначень .

Дмитро Ремественський