“Нові ліві” в Німеччині набирають популярності

Лідер Виборчої ініціативи за працю та соціальну справедливість Оскар Лафонтен завжди був майстром сюрпризів. Перебуваючи 1999 року на посаді міністра фінансів і одночасно очолюючи урядову Соціал-демократичну парітю Німеччини, він зненецька заявив про свою відставку з обох посад і на кілька років зійшов узагалі з політичної сцени. Тепер він знову бажає втрутитися в державні справи, але вже не як член надто компромісної, на його думку СДПН, а як представник значно радикальнішого лівого табору. Самих соціал-демократів Оскар Лафонтен звинувачує у нещирості:

“Перед виборами вони стверджували, що систему медичного страхування не буде порушено. Але так і не стримали слова. Після виборів уряд розпочав здійснювати масову приватизацію. Таку політику ми ніколи не зможемо прийняти”.

У спільники Лафонтен взяв собі недавніх противників – Партію демократичного соціалізму, яка після падіння Берлінського муру постала із Соціалістичної єдиної партії Німеччини. На останніх виборах ПДС не змогла подолати виборчого бар”єру й фактично залишилася за бортом великої політики. Тепер у спілці з Виборчою ініціативою колишні комуністи мають намір взяти реванш. Голова ПДС Лотар Біскі, коментуючи причини об”єднання з партією Оскара Лафонтена, зазначив:

“Партії – це об”єднання людей, створені для досягнення певної політичної мети. І якщо дві ліві партії об”єднуються, аби робити спільну справу, то я вважаю це розумним”.

Федеральний канцлер Ґергард Шредер, котрий ще кілька років тому був найближчим соратником Оскара Лафонтена, нині стверджує, що нова ліва коаліція, “цей симбіоз комуністичних та ультралівих сектантів” ніколи не матиме політичного успіху. Утім, згідно з останніми соціологічними дослідженнями, виборче об”єднання може розраховувати на наступних виборах на досить солідні 10 %. У першу чергу нові ліві мають намір відбити голоси у соціал-демократів. Що буде не так уже й складно, враховуючи той факт, що серед виборців лівого крила зростає невдоволення реформами, які проводить “червоно-зелений” уряд. Лафонтен готує для цього електорату свої аргументи:

“Це – просто непорядно зменшувати пенсію старенькій бабусі. І той, хто гордий тим, що вчинив таку непорядність, повинен себе спершу запитати, чим він може аргументувати причини для цього”.

Але традиційним лівим електоратом Лафонтен та Біскі не мають наміру обмежуватися. Вони планують вполювати й частину голосів тих, хто голосував за правих радикалів. Тому новому лівому рухові треба довести, що всі ті великі партії, які нині перебувають в Бундестазі, дуже далекі від народу, що програма дій уряду проголошена соціал-демократами та підтримана християнськими демократами, так звана “Аґенда – 20010” є шкідливою для інтересів громадян, так само, як і програма соціальних реформ “Гартц-4”:

“Ми в німецькому Бундестазі маємо лише партії “Аґенди – 2010” та партії “Гартц-4”. Там більше ніхто не представляє інтереси народу. І тому до Бундестагу повинна прийти потужна ліва політична сила”.

Як жартують німецькі журналісти, новий лівий рух намагається об”єднати розчарованих зліва і справа. Якщо йому вдасться зберегти нинішні 10 відсотків, то він стане третьою політичною силою в Німеччині, з якою вже не можна буде не ахуватися. Хоча, як вчить досвід, з наближенням виборів суспільсто сконцентровує свою увагу на боротьбі аргументів великих парітій. А малі партії потроху втрачатимуть своїх прихильників.

Любомир Петренко