Нью-Йорк. 11 вересня 2006
11 вересня 2006 р.
Біля високого залізного паркану стоять троє: чоловік років сорока й дві молоді жінки. Вони по-черзі читають вголос з товстої книги коротенькі історії про життя тих, хто загинув у руїнах Всесвітнього тогового центру. Таких історій у книзі майже три тисячі.
За парканом видно гігантський будівельний майданчик. Це – ground zero, „територія нуль”, як військові називають райони найбільших руйнувань. Через 5 років після того, як скеровані терористами літаки зрівняли з землею Всесвітній торговий центр, тут мало що змінилося. Нью-Йорк, здається, не поспішає забути про травму 11 вересня. Нові хмарочоси постануть на місці колишнього ВТЦ лише років через п’ять-шість.
Зовсім поруч – знаменита нью-йоркська вулиця Бродвей. Тут життя вирує і, на перший погляд, ніщо не вказує на події п”ятирічної давнини. Невпинні потоки людей і машин, шум великого міста.
Про теракти в Нью-Йорку нагадують лише невеликі меморіали в різних куточках міста та продавці сувенірів. Туристи з усього світу охоче купують у них зображення Всесвітнього торгового центру по 8-10 доларів за штуку або футболки з написом „Пожежна служба” або „Поліція Нью-Йорка”.
Виступаючи напередодні 5-ї річниці 11-го вересня, президент США Джордж Буш сказав, що життя в Америці стало безпечнішим. Але мешканці Нью-Йока цього, очевидно, не відчули. Художниця Дженет, яка продає свої картини на Юніон-Сквер, оцінює слова Буша дуже скептично:
„Я не почуваю себе в безпеці тому, що деякі люди й досі можуть багато що приховувати, а їх так і не знайдуть”.
Так, як Дженет, думають більшість нью-йоркців. За даними опитування газети „Нью-Йорк Таймс”, дві третини мешканців багатомільйонного міста „дуже занепокоєні” можливістю нових терактів. Хоча є й такі, хто, почувається в Нью-Йорку в повній безпеці. Як, приміром, цей літній чоловік:
„Так, однозначно. Це найбезпечніше місце в світі. США – це супердержава і США контролюють увесь світ”.
Загалом нью-йоркці не охоче розповідають про теракти 11 вересня. Це глибока травма, про яку намагаються забути, водночас дедалі більше усвідомлюючи, що це таки неможливо. Кожен робить це по-своєму. Художниця Дженет, наприклад:
„...намагаючись робити щось позитивне. Інколи я думаю, що, можливо, тут взагалі не залишуся, але варто все ж сподіватися на перемогу добра над злом.”
У п”яту річницю терактів у Нью-Йорку відчувається певний контраст між тим, як цю подію презентують американські ЗМІ, з їхніми нескінченними документальними стрічками та ток-шоу, та настроєм на вулицях. „Життя продовжується” – ось принцип, за яким живе Нью-Йорк сьогодні. І навіть коли в небі над Манхеттеном пролітає літак, лише туристи збентежено піднімають голову.