Німецька преса про візит федерального канцлера до Китаю

Німецька преса коментує візит канцлера Німеччини Ґергарда Шредера до Китайської народної республіки.Так видання НОЙЄ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНҐ пише:

Уже вп"яте канцлер відвідує Китай. Це, певно, значно частіше, ніж будь-хто з його колег на Заході. Той факт, що німецького канцлера приймали дуже щиро, не дивує. Хоча б тому, що і сам Шредер відповідає щирістю. Особливо це стосується згоди виступити за скасування ембарго на продаж зброї КНР, що було встановлено після кривавого повалення демократичного руху в цій державі. Хіба можна підвести під цим риску? Канцлер знає, що все не так просто. Адже ще треба довести, чи виявиться узгоджена співпраця на царині дотримання прав людини чимось більшим, ніж гарною завісою, за якою можна робити всілякі махінації. Комуністична партія в Китаї виступає за економічну відкритість, однак політичні реформи втілює лише в тому обсягу, який не перешкоджає її власній панівній ролі.

Берлінська газета БЕ.ЦЕТ аналізує візит Ґергарда Шредера до Китаю так:

Федеральному канцлеру варто їздити до Китаю. Приватне господарство в цій комуністичній країні складає 55 відсотків, а отже є більшим за державний сектор. Економіка в КНР має 8-відсотковий рівень зростання. В Німеччині економічне зростання дорівнює нулю. Товарообіг ФРН з Китаєм уже випередив німецько-японський товарообіг. Тільки в Пекіні 2000 року зареєстровано більше 40 тисяч автомобілів. Ця статистика свідчить про справжній бум, особливо на фоні низьких зарплат, поганого соціального забезпечення і життя в кредит. Банки видають багато незрозумілих кредитів, як і у Японії, 40 відсотків офісних новобудов у китайській столиці стоять порожніми, в країні близько 200 мільйонів безробітних. Незадоволення такою ситуацію зростає, передусім на селі. Піднебесна імперія має подвійне обличчя. Нове керівництво, що належить до четвертого покоління після Мао дивиться на світ досить зухвало. І як довго терпітимуть один одного мертвий комунізм та нова економіка, не знає навіть Конфуцій, якого тепер знову дозволено вшановувати. Попереду в КНР ще серйозні політичні зрушення. Китайці ж намагатимуться з усіх сил окреслити перед Шредером та його командою перспективи безхмарного майбутнього.

Видання АЛЬГЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ розмірковує:

Якщо Шредер допоможе китайцям отримати доступ до високих воєнних технологій, то він уб"є одним пострілом двох зайців. Адже, з одного боку він досягне прихильності керівництва в Пекіні до різних галузей німецької економіки, представники яких супроводжували канцлера в Китаї. З іншого ж, забезпечить ЄС політичну підтримку КНР для вирішення конфліктів у таких непередбачуваних державах, як Північна Корея, Іран чи Афганістан. Не слід недооцінювати вплив Китаю і на Близькому Сході і його допомогу у боротьбі з тероризмом. Хто ж закидає Шредерові, що він зневажає будь-які принципи, може і має рацію з моральної точки зору. Однак він, певно, ще не зрозумів, як функціонує світ у 2003 році.

Видання ОСТЗЕЕ-ЦАЙТУНҐ продовжує тему:

Візит Шредера до Китаю у супроводі делегації промисловців може сприйматися як струмінь свіжого повітря. Адже незадовго до цього, наприкінці листопада, канцлеру довелося закликати до рівноправного партнерства з Німеччиною досить стриману промислову еліту США. У Китаї ж Шредера зустрічали з розкритими обіймами. Сердечність відносин між німецьким канцлером та державним і партійним керівництвом Китаю пояснюється передусім економічними причинами. Адже коли слабкий долар гальмує німецький експорт до Америки, торгівля з Китаєм процвітає.

До іншої теми. НЮРНБЕРҐЕР ЦАЙТУНҐ коментує ситуацію, що склалася наразі в Іраку:

Якщо спершу ще можна було припустити, що спротив у Іраку формувався радше стихійно, то після кривавого бою у місті Самарра стало зрозумілим, що йдеться про завчасно сплановану тривалу стратегію колишнього іракського керівництва. Отже виходить, що Саддам Хусейн знав, що йому не було як протистояти військовій силі США, тому він підготував свої військові загони чи просто придатні для цього частини до партизанської війни проти загарбників.

Газета НОРДКУРІР продовжує:

Намагання протиставити дилемі в Іраку свіжі військові загони, вказує на безсилля. Допоки впливові сили в Іраку лише ніби демонструють готовність до співпраці, однак не можуть втілювати свої наміри, примирення в цій країні залишатиметься замком, збудованим на піску. Тут не допоможуть і ще 100 тисяч додаткових військових. Багато що в Іраку фатальним чином нагадує Близький Схід. Коаліції під керівництвом США не вистачає політичної сили, яка б вдавалася до інакших дій, ніж просто застосування сили.

Огляд німецької преси підготувала Маріанна Кавка