„Німецьку візову політику в Україні треба змінити”

За даними німецької преси, торік німецькі візи отримали майже 130 тисяч українців. Це вдвічі менше, ніж на початку нинішнього століття, коли візова практика ФРН була ліберальною, і українці цим зловживали. Але це й на 20 тисяч менше, ніж у „нормальному” 1999 році, що передував початку подій, які пізніше стали відомі в Німеччині як „візовий скандал”.

Георг Ширмбек, депутат німецького Бундестагу від правлячого Християнсько-демократичного союзу (ХДС), бачить у цих цифрах наслідки скандалу, які він теж називає „скандальними”. Ми спитали політика, який недавно повернувся з України, що він має на увазі.

Німецькі бізнесмени, які успішно працюють в Україні, не можуть миритися з тим, що їхні українські партнери чекають на німецьку візу по 7-8 тижнів. Так не повинно бути, що молода жінка-менеджер в першу чергу сприймається в посольстві як потенційна проститутка. Це вже надмірно і це треба змінити. Я говорив з послом ФРН у Києві й дізнався, що існують конкретні міркування, як ситуацію можна покращити. Тепер я очікую дій від Міністерства закордонних справ у Берліні. Цю бюрократію, якої ніхто не хоче, треба припинити.

Ви пов’язуєте це засилля бюрократії з „візовим скандалом”...

Звичайно, це треба сприймати на тлі так званого „візового скандалу”, коли кілька років тому багато українців нечесно отримали німецькі візи. Потім ці події розслідувала спеціальна комісія Бундестагу. На жаль, така німецька ментальність – кидатися від однієї крайності до іншої. Спочатку проводять занадто легковажну візову політику, а тепер кажуть, що посольство в Києві перебуває під особливим контролем. Треба знайти прагматичне рішення, оскільки ми німці, але й українці теж дуже зацікавлені у вільному пересуванні між нашими країнами. Ми залежимо один від одного, якщо ми прагнемо економічного успіху.

Ви суворо критикує рестриктивну візову політику ФРН в Україні й називаєте її „скандальною”. Але окрім Вас це, схоже, нікого не турбує. Чим Ви пояснюєте таку пасивність німецьких політиків?

У житті завжди так. Люди починають діяти лише тоді, коли проблема торкнеться їх безпосередньо. Є багато бізнесменів, які кажуть, що так далі не можна. Наприклад, коли співробітниця німецького Deutsche Bank, громадянка України, потребує сім тижнів на отримання візи, щоб поїхати в головний офіс у Німеччини. Або коли багаторічна співробітниця фірми Toepfer International, що має в обороті українське збіжжя на суму 250 мільйонів євро, не може поїхати до головного офісу в Гамбург. Це ганьба і ці фірми щодня скаржаться німецькому посольству в Києві. Вони щодня пишуть скарги своїм депутатам у Бундестазі й МЗС у Берліні. Тому уряд про це знає. Я днями говорив з міністром Штайнмаєром про цю проблему, і він пообіцяв зі мною незабаром зустрітися.

Ви сказали, що існують конкретні міркування, як покращити ситуацію. Яким, на Вашу думку, може бути оптимальне рішення?

Наприклад, громадяни України, які два-три рази були в Німеччини й вели себе відповідно до закону, могли б отримувати річні візи, або навіть багаторічні, якщо їм регулярно треба бувати в Німеччині. Це важлива для економіки категорія. Треба зрозуміти, що люди, які зацікавлені в розвитку економічних відносин, не подаватимуть прохання про політичний притулок у Німеччині. А ті українці, яких, якщо можна так сказати, ми б хотіли менше бачити в Німеччини, вони все одно знайдуть шлях. Рестриктивна візова практика не перекрила темні канали. Ці люди не приходять до німецького посольства і не подають заяву на візу.

З Георгом Ширмбеком говорив Роман Гончаренко.