Німецькі переселенці не „переписуватимуть” історію

� події викликає недовіру.

„Поважати права людини – зневажати депортації” – під таким гаслом пройшов цими вихідними цьогорічний „День вітчизни”. Голова Товариства переселенців, Еріка Штайнбах, вкотре скористалася нагодою, щоб нагадати про тяжку долю „вигнаних”. Метою Штайнбах вже впродовж шести років є створення „Центру проти вигнань” у Берліні, що викликало потік критики із сусідніх країн. Особливо поляки побоюються, що німці з часом забудуть свою історичну вину: адже без злочинів націонал-соціалістів не дійшло би й до депортацій німців. Й без того доволі напружені в цьому питанні польсько-німецькі відносини нещодавно затьмарила відкрита у Берліні виставка про депортації „Вимушені шляхи”, також ініційована Товариством переселенців. Еріка Штайнбах запевняє, що їй не йдеться про помсту, однак доля переселенців не може бути забутою:

„Те, що дозволено іншим народам, а саме право відкрито говорити про свої страждання, оплакувати свої жертви, повинно стосуватися і Німеччини. Адже скорбота – це підґрунтя, без якого неможливо дивитися позитивно вперед та бути здатним на діалог. Хто відкидає це право - кам’яніє”.

Федеральний президент Німеччини Горст Келер, родину якого у 1944 році примусово виселили з Польщі виголосив урочисту промову на „Дні вітчизни”. Проте Келер не висловився конкретно щодо проекту заснування „Центру проти вигнань” у столиці держави. На його думку, історія „вигнаних” хоч і є часткою національної свідомості німців, але й занепокоєннями сусідів не варто нехтувати:

„Ми повинні терпеливо пояснити, що у Німеччині немає такої вагомої сили, яка здатна „переписати” історію. Немає сумніву, що саме викликало втечу та депортації: гітлерівський націонал-соціалістичний режим та розпочата Німеччиною Друга світова війна”.

Келер нагадав про те, що й інші народи в історії були змушені покинути свою батьківщину:

„Депортовані та без батьківщини – така доля все ще очікує мільйони людей. Це нікого не може залишати байдужим. Депортації – це кривда, яку не можна застосовувати як політичний засіб”.

Поляки ж, як народ, що став першою жертвою агресії Гітлерівської Німеччини, відмовляється розглядати трагедію Другої світової війни тільки через призму переселень. Розповідає наш варшавський кореспондент Володимир Прядко:

У Польщі сам термін „вигнані” у відношенні до німців, викликає роздратування чи й навіть обурення. Часто до цього слова у мас-медіа додається словосполучення „так звані”.

Спікер Сейму Марек Юрек закликав до розмови на цю тему, аджевже у слові „вигнані” прихований натяк, що вони були жертвами агресії:

”Польща ставиться як до абсолютно природної справи права до пам’яті про німецьку культурну спадщину земель, де колись проживало німецьке населення. Польща розуміє потребу пам’яті про драми індивідуальних людей чи сімей, але 1-го вересня ми наприклад, пригадуємо, що саме тут, між містами Ополє та Вроцлав, стартували німецькі літаки, які вбили 1200 чоловік у місцевості Вєлюн”.

Віце-маршал Сейму Броніслав Коморовський вважає, що поляки повинні шукати в Німеччині союзників для спільного бачення минулого:

”Ми повинні надавати перевагу передусім пошукам союзників у цих дебатах, на німецькому боці, замість того щоб продовжувати й далі битися головою об стінку, вдаючи що пані Штайнбах – це вся Німеччина. Це не так”, - каже Бронеслав Коморовський.

Тим часом, на початку 2007-го року має відбутися зустріч президіумів польського і німецького парламентів, - Сейму і Бундестагу, з метою узгодження деталей майбутньої спільної, польсько-німецької конференції політиків та істориків у містечку Кжижова, в Нижній Сілезії, для того, щоб обговорити найбільш контроверсійні фрагменти спільного, польсько-німецького минулого.

Христина Осташевська, Володимир Прядко