Пенсіонер: Ніколаус Нецгаммер із Бонна

Вихід на покій для Ніколауса Нецгаммера – поняття відносне. Ранній підйом, сніданок і – мерщій до справ. Щонайпізніше о чверть по сьомій Ніколаус Нецгаммер вже на ногах. Потрібно ж бо ще завершити книжковий проект!

Подумки подорожувати в минуле

Боннський пенсіонер, який захоплюється історією, знайшов своє покликання у вивченні своїх родинних коренів. Його пращур дядя Раймунд був католицьким архієпископом Бухареста з 1905 по 1924 роки та старанно вів щоденник. Рівно через сто років – практично день у день – Ніколаус Нецгаммер представив у Бухаресті в Румунській академії наук його румунський переклад. Цей же багатотомник він особисто вручив патріарху Православної церкви Румунії Теоктисту.

Але цього йому замало: нині 71-річний пенсіонер працює над румунським виданням чергової праці свого пращура. «Зайняття історією - дуже захоплююче»,- каже Нецгаммер. Тим не менше, його життєве кредо – «Сучасність – це єдина реальність». Крім того, він каже: «Живучи біля Рейну, ти відчуваєш, що перебуваєш в самому вирі життя». Хоча його частенько тягне в далеку подорож – то до Бухареста, то до Відня, щоб там попрацювати в державних та церковних архівах. Або ж до Рима, щоб виступити з доповіддю на міжнародному симпозіумі.

Навчання повинно приносити задоволення

На пенсії він має більше клопоту, аніж мав у професійному житті, принаймні так йому здається. Протягом 36 років Нецгаммер та його дружина керували власною приватною школою. Школа задавала ритм життя. Нецгаммер охоче пригадує: «Це був постійний процес взаємного збагачення між нами, з одного боку, та школярами, батьками й вчителями, з іншого. Цього більше нема, все закінчилося».

Приватна школа була свого роду маленьким світом, мікрокосмосом. Після виходу на пенсію Нецгаммер не здобув спокою. Його дружина хворіє, тож робота по господарству забирає багато часу. І, тим не менше, Нецгаммер знаходить час для своїх досліджень. Переважно він робить це, сидячи за комп’ютером. У двох великих шафах зібрані листи, уривки з книг та архівні матеріали. «Я хочу робити багато речей одночасно». Він вважає, що це через те, що він, власне, лівша, та – як було раніше заведено в Німеччині - його перевчили писати правою. Тож він намагається обома руками щось робити. Нецгаммер вважає це своєю слабкістю.

Мандрувати до повного виснаження

Той, хто такий активний, потребує спокою та відключення. Знаходить їх у довгих прогулянках. «У перші дві години все неперероблене виринає з підсвідомості назовні. З пам‘яті випливають речі, про які зовсім уже забув, що хотів зробити їх найпершим. Десь через дві години думки заспокоюються: жодних конкретних думок, самі лише відчуття, переважно приємні. Сам себе заганяєш».

Він народився на кордоні зі Швейцарією – в маленькому прикордонному селищі Ерцинґен – і виростав у тісному зв’язку з природою. У родини було достатньо полів та лугів, щоб задовольняти власні потреби в харчових продуктах. Родина мала загалом десятьох дітей: «Моє дитинство, незважаючи на суворих батьків, було щасливим. Звичайно ж, діти працюють разом зі старшими в будинку та на полі». Традиція зустрічатись родиною на батьківщині існує й понині. Ніколаус Нецгаммер вважає себе щасливою людиною, хоч і не втілив мрію усього життя – стати органістом.

Автори: Захар Бутирський / Марина Борисова
Редактор: Роман Гончаренко