Політреформа: "Україна занадто сильно пришвидшила процес"

2003 рік Україна завершує під знаком політичної реформи. Проект змін до Конституції, проголослваний минулого тижня, передбачає обрання президента Верховною Радою та посилення ролі парламенту. Остаточно доля реформи вирішиться навесні наступного року. Тим часом опозиція намагається завадити цьому і кличе в свідки Захід. Окремі оглядачі в Німеччині характеризують останні політичні події в Україні як конституційну кризу.

Світ знову дивиться на Україну критично, особливо згадуючи про те, що ця держава ніби прагне стати членом Європейського союзу й НАТО. Ще рік тому Україна впритул наблизилася до ЄС, нагадує експерт з питань Східної Європи з Німецького товариства зовнішньої політики в Берліні Александер Рар. Нині ж, каже він, ситуація змінилася:

"У країні спостерігаються конфлікти, владні ігри й маніпуляції політикою з боку влади, але й нездатність опозиції об"єднатися й виступити разом проти президента, дотримуючись при цьому демократичних принципів. Все це спричинило в країні складну кризу. Тепер залишається лише чекати найгіршого. Сподіваюся, що за наступні 12 місяців Україна не порине в ще страшнішу кризу".

На думку експерта, на Заході так ніхто достоту й не зрозумів, навіщо Україні потрібно зараз реформувати Конституцію. Адже нинішній Основний закон, ухвалений після складного й вичерпного законотворчого процесу 1996 року, надає країні достатньо підґрунтя для збереження її суверенітету й реалізації внутрішньо- та зовнішньополітичних цілей.

Зміна політичної системи Україні, як і в решті пострадянських країн, буде потрібна, однак у далекій перспективі, каже німецький політолог. Адже не може бути такого, щоб країна, яка ще не стала демократичною в західному сенсі, була керована лише президентом. З часом, років за 10-20, в Україні, Росії чи Білорусі президентська система правління має поступитися місцем парламентській республіці, переконаний Александер Рар:

"Однак Україна занадто сильно пришвидшила цей процес. Тому виникають підозри, що радикальна конституційна реформа потрібна президентові Кучмі та олігархічним структурам, які його останніми роками підтримують. Таким чином, вони могли б залишатися довше при владі, попри відсутність популярності у власній країні".

Розвиток подій навколо підготовки та прийняття конституційної реформи свідчить про те, що в Україні ще не втілилася справжня демократія, каже Рар і звернутає увагу на Конституційний суд України, на підставі рішень якого формувався процес реформ. Якщо застосувати до нього критерії, які існують на Заході, то український Конституційний суд важко назвати частиною демократичної третьої гілки влади. Як стверджує політолог:

"Цей суд не є незалежним і діє, хоча це практично неможливо довести, за наказами чи під тиском адміністрації президента. Втім, це стосується не лише його, а й інших політичних сил, які діють таким чином, як того хоче президентська адміністрація".

На думку Рара, розпочата в Україні політична реформа наближує державу до глибокої кризи, коли частина влада може перейти до парламенту, маніпульованого президентською адміністрацією. Ситуацію ускладнюють ще й постійні лавіювання Верховної Ради, відсутність чіткої політичної позиції парламенту та подальша неодностайність у лавах опозиції, каже Александер Рар, зважуючись далі на такий прогноз:

"Найгірший розвиток був би, якщо жодна з гілок влади, які існують в Україні, не матиме потрібної легітимності, як її розуміють населення, політичні еліти чи Захід. Це означало б, що країна заглибиться в політичний хаос, з якого її зможе вивести знову ж таки сильний президент чи просто сильна рука. Таким чином буде покладено край усьому тому, що сьогодні інціюється і обговорюється (тобто посилення влади парламенту),а Україна не розвиватиметься в напрямку до демократії".

В Україні наразі багато що відбувається шкереберть, підсумовує Александер Рар. У політиці "іде перемішування карт і кожен грає свою власну гру - як в опозиції, так і у владних структурах". В умовах таких владних ігор закордонним спостерігачам важко зрозуміти ситуацію в Україні, серйозно оцінити її й сподіватися на те, що ця держава надалі розвиватиметься демократичним шляхом. Леся Юрченко