Правовий захист журналістів - семінар в Ужгороді
23 січня 2004 р.Реклама
В Ужгороді відбувся семінар "Правові засади журналістської діяльності" в рамках Програми правового захисту та освіти ЗМІ. Юристи знайомили закарпатських журналістів з правовими засадами журналістської діяльності й надавали юридичні консультації з питань реалізації свободи слова й вільного доступу до інформації. Програма має на меті сприяти становленню в Україні незалежної журналістики. Розповідає наш кореспондент Наталя Зотова:
"Засоби масової інформації в Україні одноманітні, слабкі й залежні. Вони недостатньо професійні й зазвичай не можуть забезпечити суспільство об"єктивною інформацією, оскільки є рупором або влади, або бізнесугрупувань", - такого висновку дійшли координатори Європейської програми організації "Артикль 19", які минулого року аналізували стан журналістики в Білорусі, Молдові та Україні. Експерти також зазначили, що не всі українські журналісти знають свої права й обов"язки, а отже не завжди діють в рамках чинного законодавства. З цим повністю погоджуються організатори ужгородського семінару "Правові засади журналістської діяльності". Ось, що каже з цього приводу Людмила Панкратова, юрист Програми правового захисту та освіти ЗМІ:
"Не думаю, що на даний час доступ до інформації є в Україні задовільним. Частішають випадки, коли органи державної влади, органи, які мають надавати інформацію журналістам, вводять якісь певні дискримінаційні підстави для газет, які не є державними або для окремих журналістів. Безумовно це негативно відображається на суспільстві, тому що люди недоотримують певну інформацію чи не отримують об"єктивно з альтернативних джерел. Робота юристів зараз - якраз готувати позови, скарги до суду з тим, щоб в подальшому така практика змінилася. Законодавець також робить певні кроки в цьому питанні".
Журналістам, зокрема повідомили, що нещодавно набув чинності Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова". У ньому передбачена адміністративна відповідальність за відмову в наданні інформації. Крім того, якщо інформаційний запит відхилений кілька разів поспіль, то винуватця можуть притягнути до кримінальної відповідальності за порушення професійних прав журналіста. На жаль, в Україні поки що немає подібних вироків суду. Є тільки кілька позитивно вирішених у цивільному порядку справ. І це при тому, що проти самих журналістів, за інформацією організації "Артикль19", лише 1999 року було майже 2,5 тисячі позовів на суму понад 90 млрд. грн. 70 % цих справ були сфальсифікованими й мали на меті взяти під контроль інформаційну політику "небажаних" ЗМІ. Майже всі скарги були від посадових осіб. Свобода слова не раз ставала причиною звільнення журналістів з роботи чи погроз з боку тих, хто зазнав критики. До всього ж протягом останніх років в Україні загинуло 6 журналістів, ще 4 зазнали тяжких тілесних ушкоджень. При цьому українську свободу слова ще жодного разу не захищав Європейський суд. Про це розповідає Людмила Панкратова:
"На часі в Європейському суді по ст. 10 щодо свободи слова (тобто справ, які стосуються журналістики і свободи вираження) вирішених справ щодо України немає. Є справи, які визнані прийнятними до розгяду. Це означає, що через рік, більше чи менше, ми будемо мати якісь рішення. Європейський суд не є четвертою чи якоюсь наглядовою інстанцією українських судів. Він тільки визначає, чи порушила Україна ст.10 чи іншу Європейської конвенції. Залежно від того, якщо він визначить, чи була порушена стаття, може бути призначена компенсація журналістові. І що найголовніше, хай ця компенсація не буде такою великою, найголовніше, що Європейський суд скаже,що необхідно змінити практику застосування якогось закону і тоді вже сама зміна практики застосування буде більш вагомим результатом з огляду на розгляд справи у Європейському суді".
Юристи, що влаштували семінар, велику увагу приділяли якраз змінам в українському законодавстві. На їхню думку, ці зміни не завжди стоять на сторожі свободи слова. Суворої критики, наприклад, зазнав новий Цивільний кодекс, що набув чинності з 1 січня. Він визначає, що вся негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною. Тобто будь-який журналіст, який в інтересах суспільства поширив подібну інформацію або висловив критичні зауваження у чийсь бік, може бути за це покараний. Абсурдною є й інша стаття кодексу, в якій затверджено, що інформація, поширена офіційною посадовою особою або органом місцевого самоврядування, вважається достовірною. Фактично, людей змусили вірити у все, що кажуть чиновники. А це, на думку юриста Програми правового захисту та освіти ЗМІ Тетяни Котюжинської, є грубим порушенням Конституції України:
"До останнього часу існувала така надія, що нардепи України приймуть рішення про зупинення дії Цивільного кодексу, для того, щоб провести узгодження з діючим законодавством. На жаль, цього не сталося. Також не був розглянутий та проголосований прооект пана Томенка, голови профільного комітету ВР з питань свободи слова та інформації, який усував абсурдність деяких положеньЦивільного кодексу стосовно ЗМІ й свободи слова. На жаль, це все прийнято не було, і маємо те, що маємо. Насправді можлива така ситуація, коли будь-яке рішення суду може бути скасовано. Тому що суд буде обгрунтовувати свої рішення одними нормами закону, але вони будуть протирічити іншим законам. Таке протиріччя не на користь демократії, не на користь іміджу України і, на жаль, підкреслюю, на жаль, європейські експерти не звернули на це увагу".
За таких обставин, юристи порадили журналістам керуватися в своїй діяльності насамперед Конституцією, яка має найвищу юридичну силу в країні, а також міжнародними угодами, які після ратифікації Верховною Радою стали частиною українського законодавства. Учасникам семінару було роздано основні положення цих законодавчих актів. Журналістів також запевнили, що подолати кризу свободи слова в Україні неможливо без їхньої активної участі. А щоби не потрапити на гачок недосконалого законодавства, порадили чітко розмежувати такі поняття, як факти, котрі потребують підтвердження, і судження, які не можна ні довести, ні спростувати. Замість того, щоб ствердно заявляти, що хтось вкрав у держави мільйон гривень, завжди можна припустити, що цей хтось збагатився з цієї держави на мільйон гривень.
Наталя Зотова
"Засоби масової інформації в Україні одноманітні, слабкі й залежні. Вони недостатньо професійні й зазвичай не можуть забезпечити суспільство об"єктивною інформацією, оскільки є рупором або влади, або бізнесугрупувань", - такого висновку дійшли координатори Європейської програми організації "Артикль 19", які минулого року аналізували стан журналістики в Білорусі, Молдові та Україні. Експерти також зазначили, що не всі українські журналісти знають свої права й обов"язки, а отже не завжди діють в рамках чинного законодавства. З цим повністю погоджуються організатори ужгородського семінару "Правові засади журналістської діяльності". Ось, що каже з цього приводу Людмила Панкратова, юрист Програми правового захисту та освіти ЗМІ:
"Не думаю, що на даний час доступ до інформації є в Україні задовільним. Частішають випадки, коли органи державної влади, органи, які мають надавати інформацію журналістам, вводять якісь певні дискримінаційні підстави для газет, які не є державними або для окремих журналістів. Безумовно це негативно відображається на суспільстві, тому що люди недоотримують певну інформацію чи не отримують об"єктивно з альтернативних джерел. Робота юристів зараз - якраз готувати позови, скарги до суду з тим, щоб в подальшому така практика змінилася. Законодавець також робить певні кроки в цьому питанні".
Журналістам, зокрема повідомили, що нещодавно набув чинності Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова". У ньому передбачена адміністративна відповідальність за відмову в наданні інформації. Крім того, якщо інформаційний запит відхилений кілька разів поспіль, то винуватця можуть притягнути до кримінальної відповідальності за порушення професійних прав журналіста. На жаль, в Україні поки що немає подібних вироків суду. Є тільки кілька позитивно вирішених у цивільному порядку справ. І це при тому, що проти самих журналістів, за інформацією організації "Артикль19", лише 1999 року було майже 2,5 тисячі позовів на суму понад 90 млрд. грн. 70 % цих справ були сфальсифікованими й мали на меті взяти під контроль інформаційну політику "небажаних" ЗМІ. Майже всі скарги були від посадових осіб. Свобода слова не раз ставала причиною звільнення журналістів з роботи чи погроз з боку тих, хто зазнав критики. До всього ж протягом останніх років в Україні загинуло 6 журналістів, ще 4 зазнали тяжких тілесних ушкоджень. При цьому українську свободу слова ще жодного разу не захищав Європейський суд. Про це розповідає Людмила Панкратова:
"На часі в Європейському суді по ст. 10 щодо свободи слова (тобто справ, які стосуються журналістики і свободи вираження) вирішених справ щодо України немає. Є справи, які визнані прийнятними до розгяду. Це означає, що через рік, більше чи менше, ми будемо мати якісь рішення. Європейський суд не є четвертою чи якоюсь наглядовою інстанцією українських судів. Він тільки визначає, чи порушила Україна ст.10 чи іншу Європейської конвенції. Залежно від того, якщо він визначить, чи була порушена стаття, може бути призначена компенсація журналістові. І що найголовніше, хай ця компенсація не буде такою великою, найголовніше, що Європейський суд скаже,що необхідно змінити практику застосування якогось закону і тоді вже сама зміна практики застосування буде більш вагомим результатом з огляду на розгляд справи у Європейському суді".
Юристи, що влаштували семінар, велику увагу приділяли якраз змінам в українському законодавстві. На їхню думку, ці зміни не завжди стоять на сторожі свободи слова. Суворої критики, наприклад, зазнав новий Цивільний кодекс, що набув чинності з 1 січня. Він визначає, що вся негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною. Тобто будь-який журналіст, який в інтересах суспільства поширив подібну інформацію або висловив критичні зауваження у чийсь бік, може бути за це покараний. Абсурдною є й інша стаття кодексу, в якій затверджено, що інформація, поширена офіційною посадовою особою або органом місцевого самоврядування, вважається достовірною. Фактично, людей змусили вірити у все, що кажуть чиновники. А це, на думку юриста Програми правового захисту та освіти ЗМІ Тетяни Котюжинської, є грубим порушенням Конституції України:
"До останнього часу існувала така надія, що нардепи України приймуть рішення про зупинення дії Цивільного кодексу, для того, щоб провести узгодження з діючим законодавством. На жаль, цього не сталося. Також не був розглянутий та проголосований прооект пана Томенка, голови профільного комітету ВР з питань свободи слова та інформації, який усував абсурдність деяких положеньЦивільного кодексу стосовно ЗМІ й свободи слова. На жаль, це все прийнято не було, і маємо те, що маємо. Насправді можлива така ситуація, коли будь-яке рішення суду може бути скасовано. Тому що суд буде обгрунтовувати свої рішення одними нормами закону, але вони будуть протирічити іншим законам. Таке протиріччя не на користь демократії, не на користь іміджу України і, на жаль, підкреслюю, на жаль, європейські експерти не звернули на це увагу".
За таких обставин, юристи порадили журналістам керуватися в своїй діяльності насамперед Конституцією, яка має найвищу юридичну силу в країні, а також міжнародними угодами, які після ратифікації Верховною Радою стали частиною українського законодавства. Учасникам семінару було роздано основні положення цих законодавчих актів. Журналістів також запевнили, що подолати кризу свободи слова в Україні неможливо без їхньої активної участі. А щоби не потрапити на гачок недосконалого законодавства, порадили чітко розмежувати такі поняття, як факти, котрі потребують підтвердження, і судження, які не можна ні довести, ні спростувати. Замість того, щоб ствердно заявляти, що хтось вкрав у держави мільйон гривень, завжди можна припустити, що цей хтось збагатився з цієї держави на мільйон гривень.
Наталя Зотова
Реклама