Президенти двох країн Балтії відхилили запрошення на День перемоги до Москви
12 березня 2005 р.атвії дискусії продовжуються, адже її президент Вайра Віке-Фрейберґа вирішила їхати до російської столиці.
Під час Ялтинської конференції 1945 року три балтійські республіки були недобровільно передані під радянське правління. Відтоді кілька десятиліть Литва, Латвія та Естонія були позбавлені права на свободу та самовизначення. Це – одна з вагомих причин, з яких, приміром, президент Литви Валдас Адамкус не погодився їхати на святкування Дня перемоги в Москві:
”Окупація, депортація та арешти, стршна трагедія Голокосту, концентраційні табори, примусова еміграція – це все наслідки двох тоталітарних режимів, які довелося пережити литовцям. Понад 350 тисяч наших співвітчизників, тобто десята частина литовського населення були арештовані й депортовані до ГУЛАГу або просто винищені ще вдома. Коли в історії людства було поставлено крапку жорстокій війні, в Литві продовжувалися страшні злодіяння. Литва просто зникла на п”ять десятків років з карти Європи. В нашій країні немає жодної родини, яка б не відчула на собі втрати й терор того часу”.
Президент Литви Валдас Адамкус був сам у часи Другої світової війни учасником підпільного руху за незалежність Литви. 1945 року він втік від Червоної армії до Німеччини, а чотири роки по тому емігрував до Сполучених Штатів Америки. Тому він не міг сидіти 9 травня поруч з Володимиром Путіним у Москві й святкувати 60-ту річницю радянської перемоги.
Президент Естонії Арнольд Рюйтель також не має наміру святково відзначати день, в який для тисяч його співвітчизників розпочалися справжні страждання:
”Як глава держави я виступаю за те, щоб поділяти переконання мого народу. Найкраще я це можу зробити, якщо в цей день залишуся вдома”.
Таємні додатки до протоколів Пакту Молотова-Ріббентропа визначили долю трьох маленьких незалежних республік Балтії ще 1939 року. Після радянської окупації настала німецька, а згодом знову прийшла Червона армія. У Ялті глави держав-переможців просто погодилися передати Естонію, Латвію і Литву в руки Сталіну, й Захід, фактично, забув про існування балтійських держав.
Латвійська президент Вайра Віке-Фрейберґа – єдина з лідерів країн Балтії, яка прийняла запрошення Путіна. Фрейберзі було сім років, коли її родині довелося тікати від Червоної армії. Вона провела більшу частину свого життя в Канаді, володіє шістьма мовами й досягла наукового ступеню професора психології. Свою участь в урочистостях на День перемоги в Москві вона обґрунтовує з прагматичної точки зору. Для неї це буде нагода сказати світові правду й закликати Росію визнати анексію балтійських держав тим, що це було насправді – насильницьким та протиправним підкоренням:
”Для мене як для президента Латвії важливо вшанувати 9 травня закінчення війни, навіть якщо це відбувається в Москві. В одній із своїх декларацій я докладно виклала всі історичні обставини. Ми можемо радіти з того приводу, що фашизм було подолано, і нам слід вшанувати пам”ять усіх жертв Другої світової війни. Але ми втратили нашу свободу й суверенітет. Для нас Друга світова війна завершилася 4 травня 15 років тому, коли наш парламент оголосив Латвію незалежною. Лише нині як країна-член ЄС Латвія змогла усунути всі наслідки Другої світової війни та Пакту Молотова-Ріббентропа”.
Рішення Вайри Віке-Фрейберґи бути 9 травня на Червоній площі викликало в Латвії бурхливу дискусію, що триває донині. Але коли їй закинули відхилення від єдності голів прибалтійських держав, латвійська президент відповіла: ”Ми навіть не думаємо про те, щоб танцювати в один ряд, як лебедята в балеті Чайковського”.