Привид марксизму повертається

Німецька тижнева преса присвячує значну увагу темі майбутніх виборів у Німеччині, зокрема, розстановці політичних сил. Видання Die Zeit, приміром, згадує інцидент з прем’єр-міністром Баварії Едмундом Штойбером, який вдався до різких зауважень на адресу мешканців Східної Німеччини. Цей факт видання використало як привід для дискусії – чи справді існує розподіл Німеччини на Східну та Західну. Die Zeit пише:

Минуло не так багато часу з того моменту, коли Едмунд Штойбер відчував, що мешканці Східної Німеччини розуміють його якнайкраще. Тоді, 15 років тому, коли зневіреність колишніх громадян НДР та протистояння західних політиків були спрямовані проти одного і того самого, тобто соціалізму, недостатня освіченість нових виборців Федеральної республіки зовсім не впадала йому у вічі. Тоді дурість була розумністю, оскільки була на руку ХДС та ХСС. Принаймні не переказують жодних зауважень Штойбера з тих буремних часів, коли зграї мешканців Тюрінгії з дивним акцентом, зодягнені у допотопний одяг штурмували найближчі баварські супермаркети. Незважаючи на пролетарську поведінку, варварів зі Сходу на Заході вітали, як “братів та сестер”. І тоді, під час перших загальнонаціональних виборів, вони ставили хрестик там, де потрібно. Що ж є доказом розуму, як не це? – пише Die Zeit.

Далі видання намагається порівняти східну та західну частину Німеччини, щодо політичної заанґажованості.

Протистояння сходу та заходу, як і поняття „Схід”, не існує. Це, до речі, можна побачити, передивившись результати виборів за останні 15 років: суспільство східної Німеччини є настільки ж неоднорідним, як і західне. Оскільки виборці СДПН конкурують з виборцями ХДС, товариші з Партії Демократичного Соціалізму сперечаються з тими, хто симпатизує Націонал-демократичній партії Німеччини. Є, до речі, і віддані прихильники лібералів. Вже під час найперших загальнонаціональних виборів, виборці зі сходу обирали усі можливі партії. Хоча через політичну обмеженість, у якій їх зараз звинувачують, через примус до одностайного переобрання, який раніше існував, вони не мали би бути такими активними. Східняки, які не здатні жити у демократії, мали би обирати із результатом щонайменше 98 відсотків Партію демократичного соціалізму, чи хоча б той самий Християнсько-демократичний союз. Але вони цього не роблять? Чому власне? Та тому, що 40 років державного соціалізму не вистачило, щоб людей повністю позбавити спроможності критично мислити.

Die Zeit також намагається з’ясувати, чому популярність ХДС у східнонімецьких землях знижується.

Коли би ХДС/ХСС не применшували критичну ситуацію у якій перебувають безробітні та чесно зробили висновки з наслідків об’єднання Німеччини, вони змогли б знову виграти вибори у Східній Німеччині. Але доки Штойбер робить зі Сходу цапа відбувайла, звинувачуючи у кризі капіталізму, від нього відвертатимуться зневажливо не лише „зневірені”.

Spiegel теж присвячує низку матеріалів особливостям ситуації, що склалася напередодні виборів у Східній Німеччині. На титульній сторінці видання розміщує портрет Карла Маркса із написом “Привид повертається. Нова сила лівих”. У матеріалі, присвяченому одному з авторів “Комуністичного маніфесту”, автор ставить запитання: “Чому він – марксизм - приходить знову, циклічно, наче кризи у капіталізмі, хоча вважалося, що вже минуло кілька десятиліть, як його вдалося подолати? Чому один американський банкір постійно повторює: Маркс мав найкращий погляд на капіталізм.” Що довше банкір перебуває на Уол Стріт, то більше переконується, що Маркс мав рацію. Приголомшливо, що у опитуванні телекомпанії ZDF щодо найвеличніших німців, Маркс пробрався настільки у перед – на третє місце після Конрада Аденауера та Мартіна Лютера...Знову з’явилися ті, хто цікавиться Марксом. Багато молодих людей. Ті, хто сумніваються, ті, хто побоюються, які перед собою бачать обмаль шансів на виживання. І тому ставлять запитання: що у цій системі працює невірно? Що? Далі видання вдається до історичного екскурсу та робить такий висновок: Мільйони марксистів у десятках держав зліпили альтернативні суспільства. Усі вони – раніше чи пізніше – після божевілля та злиднів, після злочинів та масових вбивств, розвалилися з великим тріском, чи ледь животіють, як Північна Корея та Куба, або як Китай та В’єтнам мутують у капіталізм з соціалістичною бутафорією. Майбутній проект марксизму дискредитовано. І навіть суб’єкт революції, який має вибороти майбутнє, зовсім не думає про те, щоб прагнути до влади та змін. Пролетаріат сьогодні настільки далекий від того, щоб стати революціонером, як, напевне, ніколи в історії капіталізму”. Огляд преси підготувала Тетяна Карпенко