Причини успіху радикалів

Зразу зауважу, що ні в Саксонії, ні Бранденбурзі зміна влади не передбачається. Попри те, що радикальним партіям удалося рекордно наростити свою популярність і подолати виборчий бар'єр, вони залишатимуться в ландтагах у глибокій опозиції. У Саксонії й надалі земельний уряд формуватиме Християнсько-демократичний союз, а в Бранденбурзі – Соціал-демократична партія.

Правопопулістська партія Німецький народний союз у Бранденбурзі здобула понад шість відсотків голосів електорату. Аналогічну за політичною орієнтацією Націонал-демократичну партію Німеччини у Саксонії підтримали понад дев'ять відсотків виборців. Коментуючи ці результати, федеральний президент Німеччини Горст Келер зазначив, що не варто на цій підставі впадати в паніку:

«Ми, безумовно, повинні тепер пильніше придивитися до політичних преференцій наших виборців. Для мене особисто вкрай важливо знайти відповідь на запитання, як реагувати на те, що успіх праворадикалам у першу чергу забезпечила підтримка молоді. Звичайно, це не є приводом для того, щоб панікувати. Це радше сигнал виборців, які діють у рамках живої, реальної демократії. Ми це переживемо, але ми повинні про це дискутувати».

Праві сили завжди мають успіх тоді, коли у суспільстві панують протесні настрої, вважає політолог з Бонна Франк Декер. Популісти, за його словами, саме на цьому й будують свій політичний капітал. Коментуючи в інтерв'ю для ”Німецької хвилі” результати виборів у Саксонії та Бранденбурзі Франк Декер зробив короткий екскурс у недавню політичну історію ФРН:

”Це не вперше так. І у давніші часи в Німеччині вже таке траплялося, отже, можна говорити про третю хвилю правого екстремізму у ФРН з кінця 80-тих років. Нині причини популярності екстраправих полягають у нагативній налаштованості населення до соціальних реформ. Можливо, ультраправим просто вдалося скочити на підніжку потяга. Водночас тут додаються ще й організаційні причини, і це дає привід для хвилювання. З одного боку, до цього часу ультраправі були у ФРН завжди розпорошені. Але тепер їм вдалося об”єднатися, і шляхом передвиборчих домовленостей вони подбали про те, щоб не відбирати голоси один в одного. Так, Німецький народний союз балотувався у Бранденбурзі, а Націонал-демократична партія Німеччини – у Саксонії. Тобто, вони теж навчилися на своїх помилках”.

Зміцнення позицій Націонал-демократичної парітії в Саксонії Франк Декер вважає особливо тривожним сигналом. Адже там ця право-популістська партія за популярністю майже зрівнялася з правлячими на федеральному рівні соціал-демократами. Франк Декер говорить:

”Окремим приводом для хвилювання є те, що в Саксонії НДПН зуміла пустити коріння в суспільстві. Їй деякою мірою вдалося зробили з цієї федеральної землі свою цитадель. І тепер навіть якщо у ландтагу вона продемонструє свою політичну неспроможність, то це не стане гарантією того, що феномен партії незабаром зникне”.

Загалом третина виборців у Саксонії та Бранденбурзі проголосувала за ультраправі або ультраліву Партію демократичного соціалізму. У першу чергу це свідчить про невдоволення населення цих земель політикою уряду соціал-демократів і ”зелених”. Водночас можна говорити й про втарту довіри східнонімецького виборця до найбільшої опозиційної партії – Християнсько-демократичного союзу. Саме ХДС, на думку німецьких політологів, повинен був викривати сумнівні аргументи у передвиборних гаслах популістів. Їхній демагогії опозиція мала би протиставити конструктивну критику уряду та конкретні пропозиції. Але своє завдання цього разу не виконали ні християнські демократи, ні соціал-демократи.

Любомир Петренко