Процес над Хусейном повинен стати справою самих іракців

ВЕСТФЕЛІШЕ НАХРІХТЕН висловлює сумнів у здатності іракського суду належним чином провести процес над Хусейном:

На іракський спеціальний трибунал очікує приблизно 30 тонн документів та різних матеріалів. Розібратися у воєнних злочинах та закидах щодо геноциду, починаючи від 1968 року, -- це справжня гераклова робота. Виникають сумніви, чи судді в Іраку взагалі готові до такого процесу.

Зауважує газета ВЕСТФЕЛІШЕ НАХРІХТЕН і робить такий прогноз:

Ясно лише одне: коротким цей процес аж ніяк не буде. Та обставина, що Багдад знову запровадив смертну кару, може дати натяк на його можливий результат. Саддамові загрожує страта. За процесом проти екс-диктатора будуть спостерігати не лише в Іраку, а й у цілому світі. І тут виникає досить делікатний момент. Вашингтон не має права вдаватися до публічного зведення рахунків із Саддамом. А з другого боку, ні в кого не може виникнути сумніву щодо незалежності спеціального трибуналу, – зазначає ВЕСТФЕЛІШЕ НАХРІХТЕН.

Газета БЕРЛІНЕР ЦАЙТУНҐ, продовжуючи тему, пояснює, у чому полягає важливість успішного проведення судового процесу:

Процес над Саддамом повинен стати справою самих іракців. Адже саме вони мусили терпіти його панування, але ж і вони співпрацювали з ним. Тож їхнє суспільство повинне самостійно покласти край усім бридким явищам, які спричинила ця диктатура. Успіх процесу полягатиме не лише в тому, щоб проголосити, що підсудний винний чи не винний, зігдно з доказовим матеріалом. Він перш за все принесе правовий мир суспільству, як цього було досягнуто в Нюрнбергу. Він утвердить перемогу права, а значить принесе довіру в суспільство, всі члени якого повинні бути рівними перед законом, – висловлює сподівання БЕРЛІНЕР ЦАЙТУНҐ.

Перейдемо до іншої теми. У Німеччині 1 липня почав працювати новий президент. Соціал-демократ Йоганес Рау передав свої повноваження– християнському демократу Горсту Келеру. Коментуючи цю подію, газета МЮНХНЕР МЕРКУР зауважує:

Вступ на посаду нового федерального президента збігся в часі з рішенням про наймасштабніші соціальні скорочення, починаючи від 1949 року. Це – випадковість, але з великим символічним підтекстом. Син священника Йоганес Рау уособлює собою стару, добру, майже домашню Соціал-демократичну партію Німеччини, якої вже ніколи не буде. Водночас незалежний громадянин світу Горст Келер репрезентує надпартійну конструктивну недовіру до соціальної держави, яка володіє умами лише тих людей, що звикли складні системи спостерігати ззовні. Зміну епох важко не помітити, – підкреслює МЮНХНЕР МЕРКУР.

Свою оцінку політичної діяльності Рау подає НОЙЄ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНҐ:

Ще до того, як Йоганес Рау обійняв посаду президента, він вже встиг пізнати висоти політики. Він був головою партії, кандидатом у канцлери, прем»єр-міністром. Утім, мало хто вірив у те, що, вступаючи у свої 68 років на посаду глави держави, Рау зможе себе перерости. Але саме це йому і вдалося. Рау вдалося, виконуючи свої обов»язки, у людський, люб»язний спосіб давати громадянам і політикам поштовх до міркувань та допомогу в орієнтації, – наголошує НОЙЄ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНҐ.

Тему продовжує газета АУҐСБУРҐЕР ЦАЙТУНҐ:

Йоганес Рау – це частина німецького минулого, на яке ми озираємося із сумом, з яким ми нерішуче прощаємося, щасливу частинку якого ми хотіли б як талісман забрати у наше майбутнє. До побачення, Йоганесе Рау! Його вже тоді оточувала аура минулого, коли він лише вступав на свою посаду. Він змирився з обставинами ще до того, як в Німеччині виник конфлікт модернізації. Нові часи поставили знак питання на самій президентській посаді, яку Йоганес Рау виконував так легко, так їй відповідав, – вважає АУҐСБУРҐЕР ЦАЙТУНҐ.