1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Путінський меч - „Газпром”

Огляд преси підготувала Леся Юрченко5 березня 2007 р.
https://p.dw.com/p/ALqS

Німецький тижневик Der Spiegel присвятив у своєму останньому випуску великий матеріал „Концерн царя”, присвячений російському підприємству „Газпром”. Воно, як пишуть автори статті, є „найкращою зброєю Володимира Путіна”:

Хто має газ, той має владу. Природний газ є одним з найважливіших джерел енергії на Землі, в майбутньому, можливо навіть найголовнішим. Адже до 2030 року потреба в газі в світі зросте на дві третини. (...) Путін і його стратеги знають, чого варті їхні козирі й напевно не гребують тим, щоб з цього скористатися. (...) Останнім часом російський президент навіть вважає „цікавою ідеєю” створення такого собі газового „Опек”, на кшталт картелю країн-експортерів нафти. Разом з Іраном і Катаром, які посідають друге і третє місця за запасами газу, Кремль одного дня зможе диктувати ціни на світовому ринку, –

пише Der Spiegel і веде далі:

Світовий гігант, найдорожчий концерн Європи, путінський меч – як тільки не називають „Газпром”. І дійсно: на величезному екрані в контрольному центрі концерну можна без проблем розпізнати його світову експансію: як щупальці спрута у всі напрямки тягнуться лінії, що означають газопроводи. Тут не чути протестів урядів країн, яким піднімають ціни на газ до світового рівня, бо „Газпрому” потрібні гроші. Або ж, бо Кремль карає такі держави, як Грузія чи Україна, які відвертаються від Москви й наважуються дивитися в напрямку НАТО чи ЄС.

Один із підзаголовків у матеріалі Der Spiegel називається „Українські інтриги”. В ньому – інтерв’ю з Вітором Черномирдіним, нині – послом Росії в Україні, а колись – головою „Газпрома”. На запитання, чи було актом помсти за „помаранчеву революцію” відключення газу Україні на початку 2006 року він відповідає:

„Не маю нічого проти братських почуттів, але про те, що ми припиняємо наше привілейоване ставлення до держав СНД і піднімає ціни до світового рівня в Україні знали вже за рік до конфлікту. Ми довго субсидували Україну, як і Грузію та Білорусь”, - каже Черномирдін. (...) Він уважає однак, що тема енергетичної безпеки не вичерпається ще дуже довго. Іншими словами: Україну знову можуть взяти за горло. Якщо в тому буде потреба, - читаємо в матеріалі тижневика Der Spiegel, присвяченому російському концерну „Газпром”.

Європейська преса коментує також розгін демонстрації російської опозиції на вихідних у Санкт-Петербурзі. Німецька Süddeutsche Zeitung звертає увагу вже на сам факт, що така демонстрація зібралася:

Коли в Сан-Себастіані на вулиці виходять п’ять тисяч демонстрантів, то про це повідомляє хіба що регіональна баскська преса. Але для Росії демонстрація такої чисельності – вже примітна подія. Отже, з одного боку, є ще росіяни, які наважуються протестувати проти президента Путіна. З іншого ж боку, їх дуже мало. Кілька тисяч учасників демонстрації в багатомільйонному Санкт-Петербурзі – це ще не сигнал масового спротиву авторитарній політиці Кремля, - переконана Süddeutsche Zeitung.

Швейцарська Basler Zeitung аргументує, чому так мало демонстрантів підтримали демонстрацію опозиції в Санкт-Петербурзі:

Напевно, Кремль вдався перед маршем опозиції до таких же методів, як і перед зустріччю „Великої вісімки” в червні 2006 року. Тобто, потенційних демонстрантів запросили на допити, пригрозили їм втратою роботи чи виключенням з вузів, їх арештовували прямо в поїздах, і їм перекривали вулиці. Всесильна міліція поводилася так, ніби країна перебуває на порозі громадянської війни. Все це – ще один доказ того, що система, створена Путіним, має небагато спільного з демократичним устроєм. Якби Кремль не вдався до усіх перерахованих методів, то проти нього на петербурзькі вулиці вийшли б не тисячі, а десятки тисяч людей, - переконана Basler Zeitung.

У Frankfurter Allgemeine Zeitung знаходимо таку думку:

У Москві, очевидно переконані, що „російський шлях” повинен мати так само мало спільного зі свободою, як і китайський, щоб привести до влади, добробуту й трошки демократії. Деякий час у цьому ще можна було бачити прагнення до спокою та порядку, яке потрібно було Росії після ери Єльцина. Але чим далі Путін іде цим шляхом, тим шивдше спокій задушує порядок, - пише Frankfurter Allgemeine Zeitung.