"Підземна" знахідка українського футболу

Для 55-річного донеччанина Олександра "шахтар" означає не лише трудові будні, але й чи не найбільші свята життя. Окрім щоденної праці в гарячому підземеллі, шахтар Сашко – досвідчений уболівальник однойменного місцевого футбольного клубу, що став другою українською командою в історії, що потрапила до вісімки найкращих клубів Старого Світу, та першими, хто два роки тому виборов кубок УЄФА, останній в своїй історії.

Від 1959 року, коли Сашко дитиною вперше прийшов на футбол, і до сьогодні він зізнається: "Шахтар" - його команда. Подібне легко почути й від сотні тисяч інших донеччан, для яких футбольний клуб нині - певна ознака самовизначення в суспільстві.

Більше перемог – більше вугілля

""Шахтар" для Донецька завжди був своєрідною рекламою. І я пам’ятаю, що завжди на підприємства приїздили футболісти. Не дарма я кажу: "Шахтар" виграв – і видобуток вугілля підвищувався. Програвав – вони їхали на шахту й тут їм давали прочухана, мовляв, що це ви тут ганьбите шахтарський край?", - розповідає Сашко.

Для "Шахтаря" сучасного зразка, чиї гравці більше часу проводять у спа-салонах чи дорогих ресторанах, аніж у шахті, правило не скасовується – розповідають герої документального фільму німецького режисера Якоба Пройса "Інший Челсі – історія з Донецька", в якому Сашко виступив одним із головних героїв.

"Іграшка" багатіїв

Знявши стрічку, режисер хотів показати клуб "Шахтар" та його місце в Донецьку з кількох ракурсів. З одного боку, Пройс бачить позитив у розвиткові клубу, його успіхах та радощах, які вони викликають у місцевих вболівальників. Натоміть він не приховує роздратування зв’язком клубу з політикою та олігархічним способом життя, що на тлі скрути простих робочих виглядає надто контрастно.

Зокрема, режисер згадує розмах відкриття надсучасного стадіону "Донбас Арена" кризового 2009 року. "Це, звісно, прекрасно – будувати такий стадіон, але запрошувати туди співачку Бейонсе немає жодного сенсу – це нікому не потрібно в Донецьку. Більшість людей, що на це дивилися, не чули жодного разу це ім’я. Вони краще б послухали Кобзона чи ще когось. Тому в цьому відчувалася абсолютна невідповідність між великим захватом олігархів та реальністю. Це суцільний декаданс", - каже він.

Надмірні інвестиції

На стадіоні контраст між "Шахтарем" і його вболівальниками не закінчується. За 15 років володіння клубом його президент, найбагатший українець Ринат Ахметов інвестував у команду 1,5 млрд. доларів – більше, ніж, приміром, держава цьогоріч виділила на підтримку сотень тисяч постраждалих від аварії на ЧАЕС. Одна лише сумарна трансферна вартість гравців основи сучасного "Шахтаря" перевищує 117 млн. доларів, а згаданий стадіон коштував Ахметову 400 млн.

Впадає в око, на думку Пройса, також тісний зв’язок "Шахтаря" із Партією регіонів, що перебуває зараз при владі в Україні. І похід на футбол для багатьох зірок партії – не стільки бажання насолодитися грою, скільки бажання наблизитися до владної еліти.

"Вкладено з любов’ю"

Та гравці команди підвищену увагу до себе з боку власника клубу цінують. "Якщо брати умови, які створюються в Донецьку, і те, що вкладається, то це робиться з серцем і з любов’ю. А коли все робиться от саме таким чином, то, я думаю, що результат завжди прийде. Тому що так само Донецьк починав. Так, були якісь кошти, і створювалась команда, і було багато амбіцій, і багато говорилося, але мало хто вірив. Так, на це були свої підстави, команда робила помилки. Але вона не зупинялася у своєму розвитку", - каже гравець "Шахтаря" Дмитро Чигринський.

Пишається сучасним "Шахтарем" і Сашко, що вже придбав квитки на чвертьфінальний матч клубу в Лізі чемпіонів проти іспанської "Барселони". І він, і Чигринський – вірять у подальший успіх команди, що так чи інакше стала новим футбольним символом України.

Автор: Данило Білик
Редактор: Володимир Медяний