Революція в Одесі, або Звідки походить прізвище артиста Леоніда Броньового
19 вересня 2011 р.
Книгу "Одеса, 1917-й. Революція на периферії" написала Таня Пентнер (Tanja Pentner). Зараз вона - доктор історичних наук, професор Гамбурзького університету, а монографія, присвячена революційним подіям в Одесі, була її докторською дисертацією. Таня Пентнер - фахівець з історії Східної та Центральної Європи 19-20 століть, протягом кількох місяців працювала в архівах Києва, Одеси та Москви. Тож вона захистила дисертацію та видала книгу, до якої увійшли нові матеріали, які досі були приховані у радянських архівах.
"Одеса не схожа на будь-яке місто", - так писала більшість мандрівників, що відвідали її у дев'ятнадцятому та двадцятому століттях. Місто, побудоване на місці старої турецької фортеці, на початку 19 століття отримало статус вільного порту та швидко перетворилося на квітучий мегаполіс. Одеса багатіла та росла, й стала на межі століть четвертим за величиною містом Російської імперії. Звідти йшли в море суховантажі з зерном, там розвантажували пароплави, що прибували з Ньюкасла, Кардіффа, Марселя та Порт-Саїда…
Але своїм розквітом та стрімким зростанням Одеса була зобов'язана не тільки тому, що в Росії відбувалася промислова революція, і не тільки своєму вигідному географічному розташуванню. Успіх Одесі принесли її підприємливі, невтомні, жваві, дотепні, легковажні, спритні та не дуже законослухняні мешканці. Місто було космополітичним та відкритим усьому світові. Близько половини його населення складали тоді росіяни, третину - євреї, трохи менше десяти відсотків – українці. Крім того, там мешкали німці, поляки, греки, татари, вірмени. Сонячними бульварами Одеси, - за словами Ісака Бабеля, повної протилежності Петрограду з його важким туманом – гуляли англійці, французи, американці, моряки з усього світу…
Багатовладдя та національний фактор
Відмінність одеських революційних подій від тих, що відбувалися 1917-го року в Петрограді, полягає у приголомшливому різноманітті центрів влади в Одесі. В Петрограді, як відомо, тоді панувало "лише" двовладдя. Але були й інші відмінності. Важливу роль відігравав національний фактор: більшовикам протистояли не прихильники Тимчасового уряду й монархісти, а українська Центральна Рада. Ще одна цікава відзнака: одеська революція була революцією молодих.
Молодь була в Одесі активнішою, ніж будь-де. Кожна з чотирнадцяти крупних партій, чиї комітети працювали у місті, мала власну молодіжну організацію. Представники лівої молоді (соціал-демократів, есерів, меншовиків, анархістів), якім набридли дрібні міжпартійні чвари, зрештою вирішили об'єднатися. Бойовики цього нового Союзу взяли активну участь в більшовицькому повстанні в Одесі, що розпочалося у січні 1917 року.
Українські "січовики" контролювали значну частину міста, телеграф, банки та арсенал. Однак підтримки від населення вони майже не мали, й не тільки тому, що українців серед одеського населення було менш за одну десяту. Більшість городян, незалежно від національності, були налаштовані дуже радикально. Витримані гасла "народно-соціалістичного коаліційного уряду" в Києві, якому підпорядковувалися гайдамаки, не знаходили підтримки в мешканців міста. Цілий місяць на одеських вулицях йшли бої, після яких більшовики проголосили Одеську Радянську Республіку.
Героїчні «прабатьки шефа гестапо»
У книзі "Одеса, 1917-й. Революція на периферії" Таня Пентер детально описує перебіг повстання. Один епізод особливо вартий уваги. Серед загиблих під час вуличних боїв в Одесі червоногвардійців був токар металевих майстерень Абрам Факторович. Він, за словами очевидців, "грудями пішов на ворожий броньовик, що прикривав вокзал". Уся група загинула, але їй все ж таки вдалося підбити броньовик. Після цього братів Абрама – Олександра та Соломона Факторовичів – на Молдаванці почали називати "броньованими" або "броньовими". Це прізвисько їм так сподобалося, що вони навіть змінили прізвище та стали Броньовими. Обидва згодом зробили кар’єру у ВЧК та обіймали високі посади в управлінні держбезпеки. За іронією долі, прізвище чекістів Броньових прославив син одного з них, Соломона, у ролі шефа гестапо. Це був Леонід Броньовий, який зіграв Мюллера у фільмі "Сімнадцять миттєвостей весни".
Але повернемося до "Революції на периферії". Автор книги зокрема намагається проаналізувати, чому радянська влада протрималася в Одесі менш за два місяці. Причому, Таня Пентер відзначає як виключно воєнні, так і "соціальні" причини поразки Одеської Радянської Республіки.
Розрізненні та недисципліновані загони "червоних дружинників" у бойовому відношенні помітно поступалися гайдамацьким військам, яких підтримували німецькі та австрійські частини. Крім того, чорноморські матроси, чия більшість виступала на боці більшовиків, не стільки воювали, скільки з розмахом мародерствували в Одесі та околицях, чим збуджували ненависть населення. Особливо від цих грабежів страждали німецькі колоністи. (Пізніше, влітку 1919 року, колоністи зі зброєю в руках будуть захищати свій врожай від більшовиків, за що багато з них будуть розстріляні та вислані).
"Братва" збирає дань
В Одеській Радянській Республіці існувала безліч різноманітних рад. Між іншим, найзаможнішою з них, як пише Таня Пентер, була Рада… безробітних. Її створив винахідливий анархіст, колишній вчитель Хаїм Рит. Рада безробітних видавала власну газету, зі сторінок якої вона погрожувала швидкою розправою та шантажувала банкірів, купців та фабрикантів. Врешті-решт ті зібрали десять мільйонів карбованців – тільки для того, щоб відкупитися від Хаїма Рита та його люмпенів.
Щось на зразок власної профспілки створили й професійні злочинці, якими у ті часи аж кишіла Одеса. Вони навіть відкрили свій, як би ми сьогодні сказали, офіс, де вони вирішували, хто буде брати участь у яких нальотах, розподіляли здобуте та збирали гроші на допомогу сім'ям заарештованих товаришів. Більшовикам одеський кримінал не тільки співчував – він їм активно допомагав. Про героїчний полк «Мішки Япончика» та його подвиги й сьогодні широко відомі. Але й після загибелі Япончика та розгрому полку бандити в окупованій денікінцями Одесі ховали у своїх "малинах" більшовицьких підпільників (часто із ризиком для життя або принаймні для свободи), постачали їм зброю та навіть викупали їх із денікінської контррозвідки. Пізніше, коли в Одесі була остаточно встановлена радянська влада, вчорашніх союзників із кримінального середовища посадили або розстріляли. Але це вже поза рамками теми книги Тани Пентер "Одеса, 1917-й. Революція на периферії".
Автор: Єфим Шуман/Ксенія Польська
Редактор: Євген Тейзе