Росія відстоює енергетичну репутацію

Учасники зустрічі обговорили перспективи співпраці у розвідуванні і видобуванні енергоресурсів, стабільність постачань та цін, а також про безпеку транспортування. Міністр промисловості та енергетики Росії Віктор Христенко:

„Враховуючи зростання ризику диверсій на ключових об’єктах енергетичної інфраструктури і ... поширеність випадків несанкціонованого відбору газу і нафти, міжнародна співпраця набирає особливого значення”.

Міністри країн „великої вісімки”, однак, нарікають на те, що Росія не ратифікує підписану ще 1994 року енергетичну хартію. Кремль ігнорує цей документ, бо він передбачає забезпечення рівних прав іноземним і російським інвесторам. Це, зокрема, означало би, що державний монополіст Газпром мусив би надати міжнародним концернам доступ до своїх газопроводів. Нині у Росії часи ренаціоналізації економіки, тому розраховувати на такий крок не варто. Маючи найбільші в світі газові і другі після Саудівської Аравії нафтові родовища, Росія, на думку багатьох оглядачів, не виправдовує сподівань споживачів на стабільність поставок.

Своє головування у „великій вісімці” під прапорами гаранта енергобезпеки Москва розпочала із закручування газового крану для України. В той час як європейський газовий ринок продовжує лібералізуватися, Росія на свій ринок іноземців не пускає. Після показового процесу над власником Юкоса інвестори бояться за свої гроші. Та все ж президент Єврокомісії Баррозу на зустрічі у п’ятницю запропонує Путіну поглиблення енергетичного партнерства. Російський міністр Віктор Христенко знає ціну питання:

„Для створення ефективної і стійкої системи глобального енергозабезпечення необхідні величезні інвестиції. За оцінками Міжнародної енергетичної агенції в період до 2030 року ці інвестиції мають скласти до 17 трильйонів доларів США”.

Найбільше в енергетичному діалозі з Москвою зацікавлений Брюссель, адже частка російських енергоресурсів у забезпеченні країн Євросоюзу постійно зростає. Минулого тижня голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, представляючи нову енергетичну стратегію, наголосив, що віднині країни Євросоюзу у відповідних переговорах виступатимуть лише зі спільної позиції. Однак німецький політолог Олександр Рар в інтерв’ю „Німецькій хвилі” зазначив, що всередині ЄС домогтися єдності в діалозі з Росією буде непросто:

“Нові члени ЄС відчувають надлишок російської присутності на енергетичному ринку Європи. Вони намагаються змінити засади енергетичної співпраці з Росією, які були сформульовані шість-сім років тому. Таким чином виникає напруженість”.

За словами експерта, Москва прагне розвіяти атмосферу недовіри, до якої спричинилося після того, як Кремль прикрутив газовий кран Україні. Від Росії сподіваються більшої передбачуваності і прозорості, зауважує Олександр Рар:

“Брюссель зацікавлений у лібералізації спільного енергетичного ринку і хоче залучити Росію до тих правил гри, за якими відбувається співпраця на Заході. Це непростий діалог. Коли на Москву намагаються натиснути у питанні демократичних процесів всередині країни і у зовнішній політиці, Кремль відповідає роздратовано і намагається тиснути у відповідь. Атмосфера співпраці не така сприятлива, як раніше”.

На думку німецького політолога, нових засад співпраці в енергетичній галузі європейські партнери чекають і від України:

“Я гадаю, що вже скоро на Україну теж чекають незручні запитання з боку Європейського союзу про те, чому вона не допускає до участі в транспортуванні газу своєю територією, скажімо, німецьких, французьких чи польських партнерів. Якщо Київ дав би згоду на створення міжнародного газотранспортного консорціуму за участі Росії як постачальника, а також європейських споживачів, це істотно підвищило би довіру до України як до транзитної держави. Замість того Київ знову вдається до сумнівних угод із Росією, які дуже нагадують радянський стиль відносин”.

Олександр Рар переконаний, що реноме України як надійного партнера в енергетичній галузі зазнає значної шкоди через діяльність сумнівної посередницької компанії Росукренерго. У Європейському союзі з великим здивуванням сприймають той факт, що українське керівництво не може або не хоче назвати імена власників компанії, з якою на державному рівні укладено багатомільярдну угоду, зауважує Рар.