Рукотворні проблеми: як захистити тунця та позбутися коропів

„Особливо швидко розходяться великі екземпляри блакитного атлантичного тунця, - розповідає торговець Шинґо Конно. – М’ясо цих рибин, що нерідко важать кілька центнерів, дуже цінується в японській кухні. Сьогодні клієнти не вагаючися платять по 20 євро за кілограм”:

„У середній та вищій категоріях якості ціни зросли за рік на чверть. І всім зрозуміло, що тенденція зберігатиметься й надалі. Японці - чемпіони в споживанні тунців, тому це далеко не межа.”

У роздрібній торгівлі кілограм „торо” - найделікатеснішої частини тунця, рожевої, з білими прожилками жиру підчеревини, коштує в середньому 100 євро. У доброму японському ресторані одне торо-суші – чотири євро. „За цілі сорок років, що я стою на кухні, такого стрімкого подорожчання ще не було ніколи”, - каже шеф-кухар Акіхіро Хірата:

„Багато моїх клієнтів запитують, чи не зникне тунець незабаром узагалі з меню. Не через ціни, бо японці, як відомо, не шкодують грошей на улюблені страви, а тому що цього виду риби більше не залишиться в морях.”

Надзвичайно занепокоєний ситуацією й японський уряд. Минулого тижня в портовому місті Кобе зібралися вповноважені п’ятьох міжнародних організацій, що опікуються збереженням популяцій тунця, біологи, природооохоронці, а також представники спілок промислового рибальства з цілого світу, аби – вперше – домовитися про щільну співпрацю й суттєво обмежити квоти на вилов. Щороку з морів та океанів видобувають понад 4 мільйони тонн тунцевих. У Середземному морі окремі види цієї риби, які найліпше підходять для суші, можуть зникнути вже за два роки, попереджають екологи. І звинувачувати в цьому лише гурманів країни, де сходить Сонце, було б несправедливо. Нині суші-бари стали невід’ємною частиною „цивілізованих” мегаполісів поряд із Мак-Дональдсами та піццеріями. Водночас майже в кожному кафе чи бістро можна замовити також салат із консервів тунця – риби, що її досі не навчилися вирощувати штучно, зате для полювання на яку широко застосовують сучасну космічну техніку. За допомогою супутникової навігації, рибальські флотилії розставляють сітки діаметром у 600 метрів саме в тому місці, куди прямує зграя сріблястих „торпед”. Багата здобич з надлишком відшкодовує всі витрати. Фабрики з виробництва консервів не дуже перебірливі щодо якості сировини. Лише в Європі кількість „супутникових” суден зросла за минулі роки вчетверо. Йоширо Нарада, співробітник токійської спілки сталого рибальства:

„Чимало країн створило цілу галузь промисловості з виробництва консервів із тунцевих. Дуже важко досягти згоди щодо зменшення квот, коли йдеться про тимчасове зупинення конвеєрів. Але незабаром вони так і так простоюватимуть. Якщо найближчим десятиліттям популяції тунця не відновляться, судна повертатимуться в порт порожніми...”

Узяв і випустив у річку...

Надмірно активне втручання людини в природні процеси завжди загрожує непередбаченими наслідками. Екосистеми океанів, морів, річок та озер формувалися мільйонами років, і вони надзвичайно чутливо реагують не лише на плюндрування, а й на штучне збагачування новими, нетиповими видами. Із Сиднея повідомляє кореспондент Андреас Штуммер:

„Човен розтинає води Маррі-Дарлінґ – найдовшої річкової системи Австралії. Біолог Рон Трешер подорожує володіннями вбивці – риби, що за якихось 50 років встигла знищити майже всіх місцевих прісноводних. Це не сом, не ненажерлива щука чи якийсь інший хижак, а звичайний миролюбний європейський короп. Рон Трешер:

„На відміну від австралійських видів, коропи в пошуках їжі переривають усе на дні. Вода втрачає прозорість, стає каламутною, й рослини, відкладена рибами та земноводними ікра, як кажуть науковці, задихаються. Через коропів у наших річках вимерло до 90 відсотків риб. Ми з колегами вирішили звільнити нарешті водойми від цих бестій.”

Переселенці з Європи завезли коропів в Австралію ще в 19-му столітті. Перші повідомлення про навалу з’явилися 1960-го. Потім стало відомо, що спричинив її один із фермерів, який нелегально випустив рибу зі свого ставка в річку. За лічені роки коропів почали виловлювати в різних куточках континенту. Чужинці розмножувалися з небувалою швидкістю. „Ми так і називаємо їх: „плавучі кролики”, - каже рибалка Алан Веб:

„Коропи – непримхлива риба. Вони з легкістю пристосовуються до будь-яких умов. А в Австралії їм підійшло все: температура води, величезна кількість корму плюс відсутність природних ворогів.”

Спроби подолати європейських завойовників за допомогою вудок та сіток нічого не дали: сили супротивника явно переважали. Отруєний корм теж виявився поганим методом, бо разом з коропами гинули й останні представники місцевої прісноводної фауни. Тоді біологи вирішили оголосити генну війну. „Справа в тому, що незначних змін у послідовності ДНК-молекул досить, аби потомство коропів складалося винятково з самців,” – пояснює Рон Трешер:

„Завдяки маніпуляції лише в одному гені, коропи, в буквальному сенсі слова, розмножуватимуться до останку. З кожним нерестом кількість мальків зменшуватиметься, й настане час, коли вони зовсім зникнуть, бо без самиць продовження роду неможливе. З точки зору екології – це найліпше рішення. Істот, що домінують в екосистемі, в жодному разі не можна винищувати одним махом, інакше порушиться загальна рівновага. А так у річкової флори та фауни буде час, аби поступово відвоювати відібрані території.”

Ось уже сім років Рон Трешер працює над „удосконаленням” генетичного коду коропів. Ідею науковцеві підказала сама природа: всі представники цього виду риб народжуються на світ самцями. Потім приблизно половина з них міняє стать, а саме – під дією спеціального ферменту, що активізує виробництво жіночих гормонів:

„Коли ген, який відповідає за цей фермент, було виявлено, ми спробували його заблокувати. Наслідки перших дослідів остаточно підтвердили наші сподівання. 90 відсотків риб давали лише чоловіче потомство. Однак для того, аби розпочати експеримент у природних умовах нам потрібні гарантовані 100 відсотків. Над чим ми тепер наполегливо й працюємо.”

„Зелені” противники генної інженерії вважають, що науковців передусім захоплює можливість створити чергового „ген-монстра”, й про те, щоб випустити його в дику природу, не може бути й мови. „Якогось іншого реального шляху розв’язання проблеми, втім, ніхто не пропонує”, - каже Рон Трешер:

„Змінений ген не впливатиме на швидкість росту риб, вони не ставатимуть більшими, їхня луска залишатиметься такого ж кольору. Ми не виводимо якогось „супер-коропа”, а хочемо врятувати австралійські річки. Побоювання, що трансформований ген колись пошириться й на місцеві види, цілком безпідставні. Європейські коропи з часом вимруть, і на цьому процес завершиться. Але він буде тривалим. Якщо пощастить, ми позбавимося навали коропів упродовж двох-трьох десятиліть, за менш сприятливих умов, - лише за століття.”

За матеріалами кореспондентів