Свій останній помітний слід Шредер бажав залишити в Америці

Візит федерального канцлера Німеччини Ґергарда Шредера до США і його переговори з американським президентом Джорджем Бушем стали основною темою коментарів у німецьких газетах. Федеральному канцлеру так і не вдалося під час перебування у Вашингтоні заручитися підтримкою Білого дому в питанні здобуття Берліном постійного членства в Раді безпеки ООН. Газета HANNOVERSCHE ALLGEMEINE пише, що поїздка канцлера була лише зайвим витрачанням коштів:

Відверто кажучи, німецький кацлер міг спокійно відмовитися від цієї поїздки, заощадивши таким чином гроші. Бо, зрештою, про що було говорити? Вже й так занадто часто Буш та Шредер запевняли один одного, що сварка щодо іракської війни відійшла в минуле. Та й дійсно, обидві держави вже давно плідно співпрацюють. Кожен знає, що без партнера за океаном не обійтися: для відбудови Іраку, в Афганістані, під час атомної суперечки з Іраном. Хоча сповненим довіри та натхнення альянсом це аж ніяк не можна назвати. І таким він уже не буде. Зрештою, Вашингтон тепер досить прагматично очікує на нові вибори в Німеччині та прихід до влади Анґели Меркель, – припускає HANNOVERSCHE ALLGEMEINE.

Про те, що Буш радше провів би переговори з головою ХДС Анґелою Меркель, пише у своєму коментарі й газета NEUE OSNABRÜCKER ZEITUNG:

Втішає те, що розмова між Джорджем Бушем та Ґергардом Шредером пройшла у Білому домі в дружній атмосфері, що продемонструвала заключна прес-конференція. Але на цьому позитив вичерпується. Якщо говорити про суттєве, то канцлерові не вдалося ні на крок просунутися в головнову – намаганні здобути для Німеччини членство в Раді Безпеки ООН. Та й в інших питаннях американський президент витримував чітку дистанцію. Можна зробити сумнівний висновок: Шредер більше не є для Буша співрозмовником першої категорії. По-перше, через свою опозиційність до війни в Іраку Вашингтон вважає Шредера не надійним напарником. По-друге, опитування громадської думки напередодні позачергових виборів до Бундестаґу виглядають для Шредера невтішно. Тому американський уряд сподівається на зміни в німецькому керівництві. Тому для Буша не було жодного сенсу робити великі обіцянки для глави уряду, котрий незабаром зійде з арени, – підсумовує NEUE OSNABRÜCKER ZEITUNG.

Газета NORDBAYERISCHER KURIER вважає, що візит Шредера до Вашингтона мав лише передвиборчі мотиви:

Канцлер нагадує ковбоя, котрий потрапив у халепу. Уже майже переможений він збирає останні сили і здійснює останній різкий рух. В Америці Шредер бажав залишити свій останній помітний слід. Опозиція війні в Перській затоці забезпечили йому свого часу симпатії більшості німецьких виборців. Тож Шредерові потрібно й надалі витримувати дистанцію щодо США. Водночас ХДС/ХСС доведеться рахуватися з новою реальністю. Що буде робити Едмунд Штойбер, котрий претендує обійняти посаду міністра закордонних справ, якщо американські друзі очікуватимуть сприяння вступу Туреччини до Євросоюзу?

Ставить риторичне запитання NORDBAYERISCHER KURIER і веде далі:

А Шредер поки що насолоджується останніми днями на посаді. Усе ще він керує країною, а не хтось інший. Це відчуває навіть його зелений все ще коаліційний парнер Йошка Фішер. На міжнародній арені Канцлер намагається затулити міністра закордонних справ власною тінню. Аби набрати ще кілька пунктів популярності. Адже у внутрішніх справах він на повну загруз у проблемах, і тут йому навряд чи вдасться чогось досягти, – переконана NORDBAYERISCHER KURIER.

Перейдемо до іншої теми. Газета WELT аналізує зв“язок зростання цін на нафту з питаннями глобальної безпеки:

Кожний день залишає щоразу менше надій на те, що зростання цін на нафту – це лише тимчасова біда, і скоро все покращиться. Ситуація на ринках свідчить про інше: ціна на нафту продовжуватиме зростати, а з нею й ціни на інші енергоносії. Для цього існують вагомі підстави. Найважливіша з них – Китай поступово пертворюється на світового велетня, що стосується промисловості та споживання. Танкери та нафтопереробні заводи ледве встигають заповнити провалля між попитом та пропозицією.

Зазначає WELT і далі висловлює таку думку:

Тому виправданим є тривале занепокоєння НАТО щодо безпеки стратегічних ресурсів... Варто пригадати, що Китай інвестував минулого року близько 70-ти мільярдів доларів у економіку Ірану, головним чином – в енергетичний сектор. Новий іранський президент наполягає, що Іран має право розвивати ядерну програму. Тож, Пекін як постійний член Ради Безпеки ООН зможе в разі чого захистити Іран від гніву світового співтовариства. І ймовірніше, серйозних конфліктів, які вийдуть далеко за межі Близького Сходу, не оминути. У порівнянні з нафтовою кризою часів Аятоли Хомейні, нинішня є відносно помірною. Але на обрії вже з“являються грозові хмари – застерігає WELT.

Любомир Петренко