Ситуація в Іраку: ”У президента США поступово вичерпуються аргументи”

Скандал навколо знущань американських військових над полоненими в Іраку залишається однією з головних тем коментарів німецьких друкованих видань. Газета ГАННОВЕРШЕ АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ запитує:

Хто в усьому винний? Чи справді лише ті чоловіки й жінки, яких вдалося опізнати як мучителів на фотографіях? Президент Буш повинен сам відповісти на запитання, чи він особисто подавав хороший приклад? Чи, може, його політика поводження з в”язнями на Ґуантанамо та войовничі промови про розчавлення противника в піску пустелі створили таку атмосферу, що дає американським військовим в Іраку підставу вірити, що це право переможця, розтоптувати права ногами? – читаємо в газеті ГАННОВЕРШЕ АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ.

Тему продовжує видання НОЙЄ РУР/НОЙЄ РЕЙН-ЦАЙТУНГ:

Поодинокими випадками називає президент США скандал навколо тортур в Іраку. При цьому весь масштаб звірств ще не викрито. Хто знав коли, як довго і що саме відбувалося? Хто кого прикривав і чому? І чому цьому ніяк не протидіяли впродовж місяців? Це подібно на все що завгодно, але не на правду. А от чи вірять президентові Бушу іракці, можна перевірити в інший спосіб. Оприлюднені знімки закатованих в”язнів вже викликали широкий резонанс і розвинули свою власну динаміку. В Іраку не було знайдено зброю масового знищення, і таким чином зникла офіційна причина для початку війни. Після цього президент Буш знову й знову згадував про порушення прав людини режимом Саддама Хусейна та катування в”язнів в іракських тюрмах. Це виглядало, як наступна причина воєнного вторгнення в Ірак. А тепер виходить, що американські методи не кращі за саддамівські? – апелює НОЙЄ РУР/НОЙЄ РЕЙН-ЦАЙТУНГ.

Газета ЗЕКСІШЕ ЦАЙТУНГ наводить такий коментар:

Для відповідальних з Вашингтона ще не вичерпано приводи давати пояснення. Бо і в самих Сполучених Штатів посилюються сумніви щодо причин війни з Іраком та сенсу військової присутності американців у цій країні. У президента США вже поступово вичерпуються аргументи. А ті, що він вже використовував, як правило, вже всі спростовано, - наголошує ЗЕКСІШЕ ЦАЙТУНГ.

До іншої теми. Німецькі газети звертаються до ситуації в грузинській автономії Аджарії, де в четвер змушений був піти у відставку аджарський лідер Аслан Абашидзе. Газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ вважає:

Чорним для Абашидзе був уже той день минулого листопада, коли після довготривалих масових протестів у відставку змушений був подати Едуард Шеварднадзе. Адже понад десять років батумський диктатор міг перекладати на плечі свого противника Шеварднадзе всі можливі гріхи, включно з ледь не двома десятками спроб замаху на Абашидзе особисто. Шеварднадзе ж терпів ексцентричного прихильника оперного мистецтва, який правив собі маленькою автономією Аджарією на Чорному морі. Але коли ”хворі люди”, як Абашидзе називав грузинську опозицію, взяли владу в країні в свої руки, а президентом Грузії став Михаїл Саакашвілі, чорні дні в житті аджарського паші не припиняються, -

пише ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ і веде далі:

Розбудовуючи свою приватну імперію, Абашидзе спирався на зв”язки з бізнесменами й політиками за кордоном. (...) Політичну підтримку він отримував передусім з Росії. Московський мер Юрій Лужков підтримував з аджарським князем тісні дружні відносини. Лужков, який за панібрата й з білоруським диктатором Лукашенком, ще зовсім недавно поспішав на допомогу Абашидзе й навіть зміг, як він сам стверджує, завадити кровопролиттю в регіоні. (...) Росія, яка має в Батумі одну із своїх двох росташованих у Грузії військових баз, свого часу викроистовувала зв”язки з Абашидзе задля тиску на небажаний для неї режим Шеварднадзе. Але тільки президентом став Саакашвілі, який одразу почав нахвалювати прогрес Росії Путіна, антигрузинські настрої в Кремлі послабшали. Москва не хоче псувати собі відносини з американцями, яких вважають ”патронами” нового керівництва Грузії, - пише ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ.

Газета ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ зазначає, що політичний притулок в Росії для провінційного деспота з Батумі Аслана Абашидзе – це найпростіше вирішення кризи в Аджарії й водночас зазначає:

Але московське керівництво спостерігає за розвитком в Аджарії без радості. Адже першу скрипку в Батумі грає тепер Грузія. А це сприймають як посилення престижу й впливу Америки не лише радикально налаштовані представники на берегах Москви-ріки. Адже йдеться про кавказький регіон, де вже впродовж двох сотень років домінувала Росія. А тепер він остаточно перетворюється на закордон. Трояндова революція в Грузії розпочала завершальну фазу цього процесу. Схоже на те, що подібна ситуація може повторитися й у Вірменії, яка поки є союзником Росії. Щоправда, опозиція в цій кавказькій країні здається ткою ж розпорошеною, як і керівництво держави, - припускає ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ.

Огляд німецької преси підготувала Леся Юрченко