Сто перших днів нової української влади: успіхи й проблеми
3 травня 2005 р.
�р.
Багато що протікало не так вже й вдало у перші сто днів президентства Ющенка, каже Александер Рар. Він наголошує на тому, що в цей період усе ще домінувала боротьба за владу серед соратників Ющенка:
”Передусім пані Тимошенко, сповнена неймовірної енергії проводити реформи, відчуває тиск з боку конкурентів з табору Ющенка, які не хочуть передати їй всю повноту влади в уряді. З іншого боку, сам Ющенко з внутрішньополітичної точки зору справляє не надто приємне враження. За минулі місяці він мало займався внутрішніми реформами. Його найчастіше видно за кордоном, де він намагається якомога швидше наблизити Україну до НАТО та Європейського союзу”.
Одне з головних досягнень нової української влади – це помітне поліпшення іміджу України в світі. Впевнено скерувавши Україну на євроінтеграційний курс, і виконавши в такий спосіб одну зі своїх передвиборних обіцянок, президент Ющенко досягнув визнання за кордоном. Однак саме на цьому тлі дії українського лідера у внутрішній політиці, передусім в галузі економіки, виглядають не надто активними, каже Александер Рар, водночас зауважуючи:
”Ще рано говорити про те, чи зробив він помилки. 100 днів – закороткий строк, щоб сформувати остаточний висновок про політику Ющенка загалом. Не виключено, що наступні тижні та місяці він присвятить саме вирішенню внутрішньополітичних проблем. Але поки все виглядає так, ніби президент більше працює над своїм зовнішньополітичним іміджем, і на мою думку недостатньо підтримує намагання втілювати реформи декого з його соратників”.
Німецький політолог вказує на те, що в Україні все ще не досягнуто прориву в економіці, з яким багато хто рахувався після ”помаранчевої революції”:
”Багато фахівців та дипломатів піддають у цьому зв”язку гострій критиці той момент, що поки не вдалося започаткувати діалог між політикою та економікою. Може бути, звичайно, що Ющенко й Тимошенко просто не збираються розмовляти з олігархами, а хочуть загнати їх у глухий кут, примусити до продажу концернів, чи просто вигнати за кордон. Такий варіант можливий. Але всі ці олігархи залишаються поки достатньо сильними, щоб контролювати всі ті концерни, які вони приватизували в еру Кучми”.
Поки ж не відбувається діалогу між провідними представниками українського бізнесу, з яких не всі – олігархи, та владою, економічний розвиток затримуватиметься, переконаний Александер Рар.
Серед успішних, хоча й не позбавлених проблем, кроків президента Ющенка німецький політолог називає кадрову політику. Він вказує на те, що багато з новопризначень були дуже схвально сприйняті на Заході, адже Ющенко долучив до свого уряду справді політичних ”важковаговиків”, прихильників реформ. Водночас нинішній український уряд ще не став сконсолідованою командою, каже Александер Рар, вказуючи на те, що для виправлення такої ситуації в Ющенка залишається не так уже й багато часу:
”За кілька місяців йому, очевидно, що доведеться ділитися частиною своїх поановажень з парламентом. А менше, як за рік в Україні пройдуть парламентські вибори. Не виключено, що за їхніми результатами влада Ющенка буде ще більш обмеженою”.
Утім, зауважує далі Александер Рар, передусім на Заході з наступними місяцями президентства Ющенка пов”язують великі сподівання. Йдеться передусім про втілення реформ в Україні, без яких не варто розраховувати на швидку інтеграцію до НАТО та ЄС:
”У Ющенка є достатній авторитет, як у самій Україні, так і за її межами. За кордоном йому готові запропонувати будь-яку допомогу для успішного проведення реформ. Донині багато було сказано й заявлено, і на Заході аплодували деяким крокам України. Втім її населення поки не відчуває позитивних змін. Але саме від нього залежить, чи залишатиметься рейтинг Ющенка й надалі високим, і чи вдасться президентові й надалі реалізовувати свої ідеї”.