Східна Німеччина: без роботи нема майбутнього

У східній Німеччині під загрозою вимирання опинилися цілі регіони. Проблема має кілька аспектів. З одного боку, люди мігрують на захід чи південь Німеччини, де є робота й кращі умови життя. З іншого – ті жінки, які залишаються, народжують мало дітей. В середньому одна жінка має лише одну дитину. Скрутну ситуацію особливо можна відчути у порожніх шкільних класах. Учителька Ганнелоре Генфлінґ з містечка Герцберґ, що на півдні федеральної землі Бранденбург, побоюється, що її школу закриють. Це буде вже друга школа, з якої їй, можливо, доведеться піти:

„Коли в якомусь селі закривають школи, то знижується життєвий рівень усього села. Саме село хоч і не вмре, поки залишаться люди, які там житимуть, але старих зв’язків між поколіннями вже не буде”.

Але бракує не тільки людей. Дозвілля теж поступово відмирає. Розповідає Ґеральд Теле, інструктор з плавання у міському басейні:

„У нас нема грошей, щоб наприклад, зробити у басейні нормальний ремонт. Це була б добра справа. Але не можна сказати. Що в нас усе старе. Тут свого часу нам побудували й спортивний майданчик, тенісні корти, басейн – все це залишиться, але грошей на це ми маємо мінімум. Проблем більше на культурному рівні: немає, наприклад, кіно. Хоча дехто намагається трохи займатися культурою”.

Населення старішає, комунальні каси порожні. Але третя й центральна проблема як у всій східній Німеччині – безробіття. 20 відсотків у Герцберзі не мають роботи. Ґеральду Теле пощастило, тому він – оптиміст:

„Для мене особисто склянка напівповна, а не напівпорожня. Але є й інші. Найбільший роботодавець у регіоні, фірма, що виробляла сантехніку, закрилася. Роботу втратили 300 людей, для такого маленького міста, як Герцберґ це багато. Думаю, що незабаром безробіття підніметься до 23-24 відсотків. Для нашого регіону це, звичайно, дуже серйозно”.

Тим часом молоді пристосувалися до умов життя в Бранденбурзі по-своєму: вони поїхали до тих регіонів ФРН, де жити краще. Андре Ліске, наприклад, вчиться на журналіста у Лейпцигу, що у Саксонії, але регулярно відвідує „малу батьківщину”:

„На мою думку, тут нічого не зміниш. Люди повинні йти туди, де є робота, і де можна заробити гроші. Тут немає місця для сентиментів, навіть якщо складно. Але такі проблеми є в усіх. По всій країні люди залишають села й маленькі міста й переїжджають до великих”.

Але це – слаба втіха для тих, хто виріс у Герцберзі чи живе там зараз. Розповідає вчителька Ганнелоре Генфлінґ:

„Я дуже болісно сприймаю цю непривабливість нашого містечка. Все іде до того, що більше ніхто не приїде сюди жити, хіба що пенсіонери, щоб провести останні роки життя. Все це дуже сумно”.

Саме в цьому й полягає головна проблема. Ті, хто залишає регіон Герцберґ, – молоді, енергійні, кваліфіковані, потрібні йому найбільше. Один з них і майбутній спортивний журналіст Андре Ліске:

„Моє особисте майбутнє, напевне, не буде пов’язане з Герцберґом, а швидше з якимось великими містом – Лейпцигом, Берліном, а може й Мюнхеном чи Гамбургом... Може навіть, із закордоном. Але як би там не склалося моє власне життя, я хочу час від часу повертатися”.