Східноєвропейські рекетири в Німеччині: свої проти своїх

Зазвичай усе починається з телефонного дзвінка і поради поводити себе "обачніше". Після цього стається якийсь інцидент, що має на меті вселити страх у потенційну жертву. Приміром, розгром в офісі або ж візит одного-двох загрозливого вигляду молодиків з "проханням" про фінансові відрахування. Відмова платити тягне за собою різного роду погрози.

Німецькому публіцистові Юрґену Роту, який уже кілька десятиліть займається темою організованої злочинності, такі ситуації відомі: "Жертвам часто погрожують, демонструючи знімки їхніх близьких, приміром, єдиної дитини, сфотографованої десь у школі, з якою у разі відмови батьків заплатити може статися щось погане. Можуть показати також фото будинку, який, мовляв, може згоріти або в якому господарі більше не почуватимуться в безпеці. Зазвичай після таких погроз мало хто наважується звертатися до поліції",- пояснює Рот.

Погрози від земляків

Співробітники Інституту криміналістики федеральної землі Нижня Саксонія, провівши анонімне опитування близько 4 тисяч власників ресторанів, закусочних, нічних клубів, туристичних бюро, встановили: майже всі респонденти або самі ставали жертвами рекетирів, або ж чули про такі погрози від своїх знайомих. У карному кодексі Німеччині поняття "рекет" відсутнє. Такі злочини підпадають під статті "вимагання", "завдання матеріальних збитків", "завдання тілесних ушкоджень".

Скарг щодо рекетирства до німецької поліції надходить відносно небагато. У Нижній Саксонії, приміром, - лише від 20 до 30 на рік. Вказані в них суми відкупу коливаються в межах від 30 до 50 тисяч євро. За оцінками поліції, насправді в Німеччині можна виходити з кількох тисяч випадків рекету. Це явище поширене головним чином усередині певних етнічних груп – насамперед вихідців з колишнього СРСР та Туреччини.

"Рекет дуже поширений у злочинному світі країн Східної Європи. А в Німеччини вихідцям із країн СНД погрожують їхні ж земляки. Те саме стосується й бізнесменів турецького походження. Німці ж рідко стають жертвами рекету",- стверджує Юрґен Рот, посилаючись на дані слідчих органів. Злочинці говорять тією ж мовою, що й постраждалі, добре знають їхню ментальність. Цим і пояснюється висока ефективність дій вимагачів.

Не боятися йти до поліції

Німецька поліція намагається запобігти таким злочинам, поширюючи серед вихідців цих країн роз’яснювальні брошури їхньою рідною мовою. У них, серед іншого, міститься інформація про можливості отримання допомоги в рамках німецьких законів, приміром - про участь у спеціальних програмах захисту свідків.

"Відлякує злочинців іноді вже одне те, що вони раптом усвідомлюють, що держава може існувати і без корупції, - каже прокурор з Баварії Ґюнтер Шац. - Цього часто не розуміють рекетири. Вони вважають, що жертви, як це буває, приміром, в Росії, а іноді в Італії, не підуть до поліції через страх, що там вони наразяться на корумпованого чиновника, який передасть інформацію злочинцям".

Ґюнтер Шац вважає, що тісна співпраця між поліцією та прокуратурою дає змогу швидко давати відсіч рекету. Однак, за словами прокурора, ключем до успіху, як і раніше, є своєчасне звернення жертв до поліції. Так, у Нижній Саксонії 2009 року було розкрито 13 з 20 випадків скарг на рекетирів. Цікаво, що майже всі вимагачі діяли поодинці, хоча своїм жертвам заявляли, що представляють злочинні угруповання.

Автори: Вольфґанґ Дік / Христина Ніколайчук
Редактор: Захар Бутирський