Там, де зустрічаються Схід і Захід

На перший погляд, Вісбаден мало пасує до фестивалю східноєвропейського кіно. Невелике місто в центральній Німеччині відоме як адміністративний центр – столиця федеральної землі Гессен. Провінція.

Але це лише на перший погляд, каже директор фестивалю Крістіне Копф. Ще у 1980-ті роки тут проводили тижні східноєвропейського кіно:

„Вісбаден чудово підходить для такого фестивалю, бо тут є старі зв’язки з Росією, Достоєвський багато програв у місцевому казино, тут є дуже хороша збірка робіт російського митця Олексія Явленського, а восени тут буде проведено форум „Петербурзький діалог”, на який прибудуть Меркель і Путін. Крім того, у Вісбадені велика й динамічна польська діаспора, тому я думаю, що нам тут дуже добре”.

Українці поза конкурсом

Чи то російські зв’язки Вісбадена, чи може щось інше, але саме російська стрічка отримала головний приз – фільм про кохання „Ейфорія”. У дебютній картині режисера Івана Вирипаєва йдеться про втечу пари закоханих через російські степи. Журі особливо сподобалося, як було сказано, „візуальне багатство” фільму.

Українських картин на цьогорічному фестивалю було кілька, але всі вони йшли поза конкурсом, а отже залишилися без нагород. Попередні роки були більш врожайними. У 2005-му головний приз отримала українсько-російська стрічка „Настройщик” Кіри Маратової, а ще раніше, в перший рік фестивалю, був відзначений інший її фільм – „Другорядні люди”.

Фестиваль називається GoEast, у буквальному перекладі з англійської - „Іди на Схід”. Як кажуть організатори, вони прагнуть у першу чергу діалогу між Сходом і Заходом. І їм це вдається, якщо глянути на число відвідувачів. Цього разу їх було 9 тисяч, на тисячу більше ніж торік.

Усі ці люди прийшли дивитися так звані некасові фільми, які не завжди виходять навіть в обмежений прокат у Німеччині.

У центрі уваги сім"я

Загалом за фестивальний тиждень було показано 145 стрічок із 25 країн від Естонії до Казахстану. Чимало з них були прем’єрами. На конкурс відібрали 16 стрічок, створені за останні два роки, каже Крістіне Копф:

„Звичайно, ми вибираємо фільми не за темами, але все одно якось виникають певні акценти. Цього разу режисери ігрового кіно цікавилися сімейним життям. Є фільми про стосунки батька з сином, конфлікти між матерями й дочками, словом – сім’я і все, що з цим пов’язано”.

Серед інших центральних тем фестивалю – релігія. Віра відіграє дедалі більш важливу роль у житті східноєвропейського суспільства, каже історик кіно Ганс Йоахим Шлегель:

„Фільм – це дзеркало, в якому можна чіткіше побачити те, що відбувається. І на мою думку, в реальному житті зараз настав такий момент, коли після падіння комуністичного режиму з його силовим апаратом, після першого досвіду капіталізму з його гонитвою за матеріальним цінностями, утворилася порожнина, яку треба заповнити. Я би це назвав сумом за духовністю, сенсом життя й цінностями”.

Одна з проголошених цілей фестивалю у Вісбадені – підтримка молодих режисерів у Східній Європі. Для цього від моменту заснування фестивалю 2001 року проводиться конкурс між учнями кіноакадемій. Окрім можливості показати себе, це ще й шанс обмінятися думками та досвідом, каже молодий албанський режисер Фатмір Кочі:

„Можливо, це помилка, можливо нам бракує уяви, бо ми думаємо, що в нас була майже однакова історія й ми жили за схожих обставин. Тому ми уникаємо контактів, і я думаю, що це велика помилка. Тут у Вісбадені ми відновлюємо нашу історію, ці фільми відновлюють її”.