1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Тижневе видання ЦАЙТ про Україну

1 лютого 2004 р.

"В країні ілюзії та дійсності" - так назвав німецький тижневик ЦАЙТ свою статтю про Україну. Видання, зокрема, пише:

https://p.dw.com/p/AM4J

Майдан Незалежності в центрі Києва перетворився на своєрідний український національний Діснейленд. Не так давно він називався Площею Жовтневої революції, готель, розташований там, - "Москвою", а на передньому плані здіймався пам"ятник Леніну. Готель носить тепер назву "Україна", а в небі над Києвом височіє "Дівчина Україна", яка стоїть на корінфській колоні. В очі впадають скляні стелі підземного торговельного центру "Глобус", збудованого під Майданом Незалежності. На Майдані є і монумент легендарним засновникам Києва, і вилитий з бронзи козак Мамай, який грає на бандурі. В такий спосіб підноситься тисячолітня історія незалежної України. На перебудові площі в першу чергу нажилися місцеві бюрократи від культури-прибічники президента Леоніда Кучми, -

зазначає ЦАЙТ і продовжує:

Насправді історія незалежності України нараховує тільки-но 12 років. На початку 90-их років люди з усіх куточків України спорудили на ще не перебудованій площі наметове містечко й, голодуючи, вимагали відставки тодішнього керівництва радянської України. Під час перебудови Майдану уряд Кучми перейняв пафос волі та незалежності західноукраїнського національного руху. Але водночас він зробив Майдан непридатним для майбутніх страйків, -

читаємо в ЦАЙТ. Далі газета пише:

Київ - мати міст руських, резиденція київських князів. Київ вирізнявся красотою своїх церков, коли Москви не було ще й на карті. Пізніше Київ посідав вічне третє за Москвою та Ленінградом місце в союзі радянських республік. Ще й досі Київ інколи страждає від цього комплексу провінційності. Тільки тепер місто поступово прокидається, стає справжнім адміністративним центром, як країна в країні, зі свого боку перетворюючи інші великі українські міста на провінцію. Ситуацію, в якій Київ перебуває зараз, можна описати так, що начебто місто впродовж багатьох років було одружене з алкоголіком і тепер відмивається для нової незалежності,-

розповідає ЦАЙТ і веде далі:

За словами керівника київського Центру сучасного мистецтва Юрія Онуха, справжні негаразди починаються за межами Києва. Виснажена земля, отруєні річки, застарілі виробничі комплекси, розвалені будинки... Здається, ніби якийсь злий бог пройшовся по українській землі всеотруюючим плугом. За офіційними даними, рівень безробітності в Україні складає 2 відсотка. Насправді, він сягнув уже мабуть 20 відсотків. Тіньова економіка процвітає. Майже кожен працює мінімум на трьох роботах і шукає, де можна ще підзаробити. І це при тому, що Україна має родючу землю й має такі корисні копалини, як вугілля й залізна руда. Втім, сільське господарство вмирає. Цілі села на сході України вимирають, не мають водо- та електропостачання. Хліб привозиться подекуди раз на тиждень. Більша частина жителів галицьких міст їде на заробітки на Захід, працюючи там за копійки. За останні десять років Україну залишили 3 мільйони людей. Стан, як перед війною,- підсумовує ЦАЙТ.

До іншої теми. Згідно з новим законодавством, німцям доведеться розпрощатися з розпродажем товарів, який ось уже впродовж 54 років традиційно відбувався два рази на рік: улітку та взимку. Ось що пише видання РЕЙНІШЕР МЕРКУР:

Розпродаж товарів мав свою традицію. Два рази на рік німці енергійно бігли до магазинів, проштовхувалися через масу інших покупців до білизни за зниженими цінами, хапали уцінені сорочки, раділи вдвічі дешевшим шкарпеткам, запасалися постільною білизною, яка хоча і не була потрібна, але підкупала дешевою ціною. Покупці любили цей ритуал, який повторювався щопівроку, так само, як і роздрібна торгівля. Тепер це все в минулому. Навесні мають бути внесені зміни до закону про несумлінну конкуренцію, згідно з якими розпродажу товарів більше не буде. Замість цього, законодавець дозволяє роздрібним торгівцям знижувати ціни на товари впродовж усього року на власний розсуд. Огляд тижневої преси підготувала Людмила Гартунґ.