1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Трилітрове авто - щоб не затонула Тувалу

Ганна Філіпп19 листопада 2006 р.

„Два тижні ми сперечалися про градуси та СО2, але насправді йшлося про порятунок планети,” – сказав, повернувшися з Найробі один із німецьких експертів. У п’ятницю в столиці Кенії завершилася 12-та конференція ООН з питань клімату.

https://p.dw.com/p/AOK1
Фото: AP

Як і очікувалося, сенсацій на ній не відбулося. Стисло підсумок заходу такий: після Кіотської нам потрібна наступна міжнародна угода, яка захищатиме атмосферу ефективніше. „Небагато підстав для оптимізму, - кажуть представники Greenpeace, WWF та інших неурядових організацій. – Кіотський протокол набирав чинності цілих десять років. Його більш, аніж скромна мета – до 2012-го скоротити обсяг шкідливих емісій на 5% - багатьма країнами так і не буде досягнута. А щоб уникнути кліматичного колапсу, промислові викиди потрібно зменшити на 80-90%, причому ще до середини нинішнього століття.” Розподіл між країнами прав на забруднення повітря – проблема, що давно вийшла за межі компетенції міністрів охорони довкілля. „Загальне потепління становить сьогодні більшу загрозу, ніж міжнародний тероризм”, - заявив головний науковий радник британського уряду сер Девід Кінґ. Колишній провідний фахівець Всесвітнього банку Ніколас Стерн на 600-ах сторінках своєї останньої експертизи доходить висновку, що парниковий ефект може мати для економіки такі самі наслідки, як світові війни або „велика депресія” 1930-го року. Якщо наступними десятиліттями людство й надалі втамовуватиме свій енергетичний голод переважно за рахунок спалювання нафти, вугілля та газу, зростання середньої атмосферної температури перевищить два градуси за Цельсієм, і тоді з географічних мап зникнуть не лише льодовики, а й перші держави. Бернд Муш-Боровська повідомляє:

„Для мешканців тихоокеанських острівних країн Тувалу та Кірибаті це проблема виживання. Лише за минулі п’ять років рівень води в світовому океані підвищився на два сантиметри. Численні дослідження свідчать, що цей процес постійно пришвидшується. За шість десятиліть вода може піднятися на півметра. „Існувати як держави ми, звичайно, припинимо ще раніше”, - каже екс- прем’єр-міністр Тувалу, Маатіа Тоафа:

„Зміна клімату – це те, що відбувається в нас на очах. Лінія берега весь час відступає. Повені стали звичним явищем. Деякі з острівців у лагуні перед столицею Тувалу вже майже зникли. Ні піску, ні кокосових пальм. Лише подекуди з води ще виступають останні клаптики суходолу...”

„Умови життя на екваторіальних атолах погіршуються буквально щороку”, - розповідає уродженець та мешканець Тувалу, науковець Дон Кеннеді:

„Через контакт із солоною водою земля стає непридатною для вирощування садовини та городини. Вода підбирається вже до самих дверей домівок. Я особисто не бачу іншого виходу, як уже тепер розпочати евакуацію. Не очікуючи, доки океан поглине все.”

Разом з іншими однодумцями Дон Кеннеді очолює кампанію за негайне переселення десятьох тисяч мешканців атолів до Нової Зеландії. Остання готова приймати щороку не більше 75-ти емігрантів, і видавати 5 тисяч віз сезонним робітникам з двох країн, яким загрожує затоплення. „У найгіршому випадкові ми надамо притулок усім потерпілим, - запевняє новозеландська влада, - але поки що досить і таких заходів.” Колишній прем’єр-міністр Тувалу, Маатіа Тоафа належить до тих, хто ще сподівається на диво: „Якщо промислові країни радикально зменшать кількість парникових викидів, то, певне, залишаться хоч кілька з дев’ятьох островів”:

„Зрозуміло, що питання, куди податися, коли океан забере наш суходіл, стоїть дуже гостро. Але можливо, почувши про лихо Тувалу та Кірибаті, людство схаменеться й, так само, як і ми тепер, буде готове зробити все, що завгодно, аби відвернути подальше потепління клімату... ”

Не варто гадати, що від підвищення рівня води потерпатимуть передусім мешканці плоских атолів в Океанії. Дбати про високі дамби доведеться на всіх континентах, бо значна частина населення планети мешкає саме на узбережжях. Так, за даними фахівців американської космічної агенції НАСА, доля Венеції загрожує, зокрема, Нью-Йорку. У парникову епоху географічні довідники доведеться переписувати й з інших причин. Сьогодні вважається, що Центральна та Східна Європа перебувають у зоні помірного континентального клімату. Незабаром це більше не відповідатиме дійсності, стверджують автори дослідження, здійсненого на замовлення Євросоюзу. Єнс-Хессельберг Кристензен, співробітник данської Служби погоди:

„За глобального потепління нам доведеться прилаштовуватися до спекотних періодів, які нині типові для Середземномор’я. У колишніх помірних широтах, а особливо на сході Європи, посухи стануть звичним явищем. Наприкінці нинішнього століття літній сезон на півдні континенту триватиме на 60 днів довше, тобто, на цілих два місяці.”

„Не виключено, що люди, які мешкають на середземноморському узбережжі, в майбутньому їздитимуть у відпустку до Німеччини - рятуватися від спеки на пляжах Балтійського та Північного морів. Останнє, до речі, ще ніколи не було таким теплим, як нинішнього року”, -

каже професор Марк Цебіш, співробітник Європейської Академії в Больцано. – Потепління змінить напрямки туристичних маршрутів, і в цьому сенсі країни Півночі можуть навіть виграти. Набагато складнішою буде ситуація з сільським господарством”:

„Екстремальні явища погоди – град, зливи, буревії – траплятимуться дедалі частіше. З посушливим кліматом фермери ще б упоралися, вирощуючи стійкіші культури, але з катаклізмами – ні. Хіба що в Центральній Європі будуватимуть такі ж величезні парники, як сьогодні в Іспанії.”

За підрахунками колишнього провідного економіста Всесвітнього банку, Ніколаса Стерна, парниковий ефект може зробити кожну людину на планеті на 20 відсотків біднішою, ніж за умов, якби розвиток економіки не гальмували посухи, повені, голод, епідемії малярії... Цей усереднений показник, однак, означає, що там, де є найбільше промислових димарів, добробут хоча й теж упаде, але справжніми жертвами прогресу виявляться, як завжди, незаможні країни, внесок яких у забруднення атмосфери був мінімальним. Тому на конференції в Найробі генеральний секретар ООН Кофі Аннан закликав запровадити так званий „СО2-податок”. Утім, звинувачувати в усьому промисловість було б несправедливо. Від 1990-го року шкідливі викиди транспортного руху зросли в цілому світі на 24 відсотки. В Індії на кожного мешканця припадає сьогодні 10 приватних авт, у Китаї – 20, у Німеччині – 600. Віце-президент компанії Ford Europa Вольфґанґ Шнайдер:

„Для споживачів „зелений” – поки що не cool. Cool – це класна навігація в автомобілі або найсучасніша акустична сиcтема. Їздити швидко, мати дорогий спортивний болід – ось що престижно, ось що круто. А на економних тихоходах зі трилітровими двигунами нехай собі їздять „зелені” диваки... Автомобільні концерни не можуть іти всупереч модним тенденціям, бо їм треба збувати свою продукцію. Покупця не примусиш, його потрібно мотивувати, переконувати. І ми намагаємося це робити. Але головне слово залишається за політиками, за суспільством. Ми занадто довго жили за засадою – після нас хоч потоп...”

За матеріалами німецької преси