Турки під Брюсселем
6 жовтня 2004 р.Не копай іншому ями, бо сам упадеш. Саме це трапилося зараз із Європою. 40 років Брюссель годував ”турецького пацієнта” обіцянками про Захід. Треба тільки ”одужати”, казали Анкарі, – стати демократичною правовою державою, яка поважає права людини і зневажає тортури. У те, що колись це станеться, ніхто, окрім самих турків, досі не вірив. Але час настав, принаймні, так вважає Єврокомісія. Ґюнтер Фергойґен, головний брюссельський експерт, виніс свій вердикт: Туреччина дозріла до початку переговорів про вступ. І мало хто сумнівається щодо підтримки такого рішення главами держав та урядів ЄС на саміті в грудні. Але Європа зараз сповнена суперечливих почуттів, - пише ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ.
Берлінська газета ВЕЛЬТ налаштована категорично:
Туреччина – це не Європа. І вона не буде європейською, якщо тільки не захоче повністю втратити національний характер. А цього годі очікувати. Навіть якщо Туреччина зараз іде шляхом реформ, є підстави думати, що під тиском ісламського руху вона здасть позиції. Принаймні, збережеться розкол на сучасну й архаїчну частину, що досі живе в ХІХ-му столітті. З фінансової точки зору, інтеграція такої країни зараз неможлива. Не буде і позитивного результату переговорів, - вважає ВЕЛЬТ.
ВЕСТФЕЛІШЕ НАХРІХТЕН з Мюнстера зауважує:
Хто зараз веде переговори про членство з Туреччиною, яка на момент можливого приєднання буде найбільшою країною ЄС зі 100 мільйонами населення, той незабаром не зможе сказати ”ні” Грузії чи Україні. Але все це перевищує інтеграційний потенціал ЄС, який зрештою є вирішальним фактором у роботі спільноти, - зауважує ВЕСТФЕЛІШЕ НАХРІХТЕН.
Інша позиція в газети ГАМБУРҐЕР МОРҐЕНПОСТ:
Чим ризикує Європа, якщо відкриє Туреччині перспективу членства через 15 років? Якщо відверто, то майже нічим. Рекомендація почати переговори має дуже туманне формулювання. Брюссель може будь-коли перервати або припинити їх. Чим тоді пояснити таку істеричну реакцію, особливо серед деяких німецьких партій? Може, це страх перед турками – невідомими створіннями? Але ж їх уже давно можна побачити у німецьких відомствах і парламентах. Чи може, це страх перед зниженням загального життєвого рівня в ЄС? Тоді схожа полеміка мала б вестися перед вступом балтійських країн. Але ясно, що з політичної точки зору, Туреччина, яка, можливо, приєднається до ЄС аж 2019 року, матиме мало спільного з країною, яку ми бачимо сьогодні, - прогнозує ГАМБУРҐЕР МОРҐЕНПОСТ.
Широкого розголосу серед німецьких оглядачів набули нещодавні заяви міністра оборони США Дональда Рамсфелда. Глава Пентагона сказав, що не бачить зв”язку між колишнім іракським диктатором Саддамом Хусейном і лідером терористичної мережі ”Аль-Каїда” Усамою бен Ладеном. РАЙНІШЕ ПОСТ з Дюссельдорфа іронізує:
У Дональда Рамсфелда проблема з мовою. Він каже, що його часто неправильно розуміють. При цьому його слова досить однозначні. Говорячи у зв”язку з війною в Іраку про стару й нову Європу, американський міністр оборони добре знав як можна розколоти європейців. Тепер він відійшов від тези про беззаперечні докази зв”язків між колишнім іракським можновладцем Хусейном і терористичною мережею ”Аль-Каїда”. Потім він пом”якшив своє висловлювання. Знову Рамсфелд каже, що його неправильно зрозуміли... Для чого такі маневри? В Америці вибори, обговорення іракських проблем на теледебатах може додати голосів виборців, а може й навпаки. Якщо Буш переможе, Рамсфелд не залишиться міністром. Тому для команди Буша має сенс валити всі гріхи на нього, - пояснює РАЙНІШЕ ПОСТ.
Ідею розвиває ЗЕКСІШЕ ЦАЙТУНҐ з Дрездена:
З огляду на введення громадськості в оману й професійної непридатності відставка Рамсфелда давно назріла. Але до президентських виборів у листопаді вона малоймовірна, хоча в іракському питанні справи Джорджа Буша стають дедалі гіршими. Противникам війни в Іраку не варто зловтішатися. Такі країни як Німеччина, що від початку були проти американського варіанту силового розв”язання проблеми, мають бути зацікавлені в стабільному Іраку. Якщо ситуація повністю вийде з-під контролю, на порохову бочку перетвориться весь регіон, а це матиме негативні наслідки й для Німеччини, і для Європи, - попереджає ЗЕКСІШЕ ЦАЙТУНҐ.
Огляд преси підготував Роман Гончаренко