Україна-ЄС: знову про реадмісію
27 лютого 2005 р.
Забути, чи принаймні не так часто згадувати довгі черги біля консульських установ країн ЄС найближчим майбутнім зможуть студенти, журналісти, науковці та мешканці прикордонних регіонів. У разі, якщо Брюссель і справді піде на полегшення візового режиму з Україною, як було проголошено цього тижня. У висновках засідання Ради Україна-ЄС, що відбулася 21 лютого, наголошується:
”Необхідно розглянути варіанти, яким чином та в яких межах можна спростити процедуру видачі віз громадянам України”.
Брюссель поки що розмірковує, якого конкретного вигляду має набути це досить загальне формулювання. Київ, натомість, вже сформулював свої пропозиці. Розповідає Олег Овчінніков радник представництва України при ЄС:
”У грудні українська сторона самостійно розробила проект такої угоди про спрощення візового режиму. Його зараз розглядають відповідні підрозділи Європейської Комісії.”
Спрощення, на думку Олега Овчіннікова, означатиме, що певним категоріям українців не доведеться звертатися до візового відділу щоразу, коли їм потрібно буде виїхати до однієї з країн ЄС. Насамперед це стосується жителів прикордонних регіонів та людей, котрі задіяні в культурному обміні між Україною та Європою. Олег Овчінніков:
”На мій погляд, спрощення має полягати в тому, що ми можемо говорити про довгострокові, багаторазові візи, якщо, звичайно є необхідні документи. Людині не доведеться кожного разу підбирати значну кількість документів, щоб звертатися за отриманням візи.”
Але це поки що пропозиції. Щоб почати переговори щодо спрощення візового режиму, Брюссель вимагає від України прогресу в укладенні угоди про реадмісію. Реадмісія – це повернення нелегалів. Загалом, Україна не має проблем з поверненням на батьківщину власних громадян, які незаконно потрапили до ЄС. Але тут варто згадати про одну делікатну обставину. Олег Овчінніков продовжує:
”Є один, з моєї точки зору, момент, котрий має широке тлумачення в самій угоді. Передбачається, що Україна повинна буде повертати на свою територію осіб, які, неявляючись її громадянами, все ж таки потрапили на територію Європейського союзу через територію України.”
Київ та Брюссель з приводу реадмісії спілкуються не один рік, вже відбулося шість раундів переговорів і багато чого узгодили, але Україна все таки не поспішає гостинно відчиняти двері усім нелегалам – своїм та сусідським. Олег Овчінніков:
”Оскільки в нас не такі міцні кордони з колишніми країнами членами СРСР, як, скажімо, Російська Федерація, Білосрусь і так далі. Багато осіб потрапляють до України на загальних підставах з тієї ж самої Росії, республіки Білорусь і далі прямують до ЄС через територію України.”
Саме тому, паралельно з угодою про реадмісію з ЄС, Київ волів би ухвалити таку ж саму угоду з Росією, щоб про російських нелегалів дбали вже відповідно в Москві. Радник представництва України при ЄС пояснює:
”Ми збиралися і є такі наміри зараз, якимось чином синхронізувати в часі підписання обох угод з ЄС і в першу чергу з Російською Федерацією. Тому що найбільша кількість таких осіб потрапляють до нас як раз з території Російської Федерації. Була так звана ініціатива колишнього міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, яка називалася ”Створення єдиного реадмісійного простору”. Тобто ми запрошували приєднатися до цього реадмісійного простору крім ЄС та України, ще й Росію, Білорусь та інші країни регіону, які межують з ЄС і межують з Україною.”
Втім, східні сусіди, зокрема Росія, підписувати угоду з Києвом не поспішають. Водночас, проти такого документа виступають й правозахисні організації. На їхню думку, подібну угоду взагалі неможна укладати, оскільки тоді буде порушено права шукачів притулку, тобто - тих, хто в себе на батьківщині зазнає переслідувань через політичні переконання або національну приналежність. Говорить Карл Копп – експерт німецького відділення правозахисної організації PRO ASYL, що займається проблемами втікачів:
”У Росії зараз триває чеченський конфлікт. І саме чеченські втікачі – одна з найбільших груп шукачів притулку, що прямують до країн Європейського союзу. Не мало б сенсу заключати угоду про реадмісію з такою країною, звідки власне походять втікачі. Це було б повним абсурдом.”
Відправити таких втікачів додому означає порушити Женевську конвенцію ООН. Документ забороняє передавати чи висилати цих людей до тих країн, де є загроза їхньому життю, або ж можливе ув”язнення через релігійні переконання, політичні погляди, національну чи соціальну приналежність. Говорить Ганс Шоддер, представник місії управління верховного комісара ООН у справах втікачів в Україні, Молдові та Білорусі:
”У нас дуже принципова позиція щодо усіх угод про реадмісію. Особи, які шукають притулку, які намагаються здобути статус втікача, потребують міжнародного захисту. Їх має захищати влада тих країн, які підписали відповідні міжнародні зобов”язання. Всі країни члени ООН, і Україна зокрема, підписували ці зобов”язання. Наша позиція – угода про реадмісію має включати певні заходи як законодавчо, так і процедурно, що міжнародний захист людей, які цього потребують не буде знехтувано.”
Багато правозахисних організації, в тому числі й PRO ASYL, виступають взагалі проти угод про реадмісію. Замість того, аби відправляти усіх втікачів додому, правозахисники пропонують створити загальноєвропейську систему, яка б дозволяла більш-менш об”єктивно визначати - хто потребує притулку в країнах ЄС, а хто - ні. Карл Копп:
”Ми кажемо – давайте зробимо загальну систему для шукачів притулку в Європі, запровадимо загальні стандарти, від чого ми ще далекі. Наприклад, в Австрії чеченець отримає статус втікача з вірогідністю 90 відсотків, а в Словачинні квота тих, кого визнають втікачами, не перевищує й двох відсотків. Це означає, що ми поки що маємо таку систему, яка для людей, що шукають політичного притулку за межами своєї батьківщики, є, фактично, лотереєю.”
1990-го року країни Євросоюзу розробили так звану ”Дублінську конвенцію”, котра визначає яка держава має відповідати за перевірку втікачів. Згідно з нею, розглядати документи має та країна Європейського Союзу, через кордон якої людина потрапила до ЄС. На практиці це означає, що за нелегала, котрий приїхав, приміром, до Франції через Німеччину і Польщу, несе відповідальність Польща. І саме Варшава зобов”язана розглядати його прохання про надання політичного притулку. Як зауважив Карл Копп:
”Людей просто висилають з однієї європейської країни до іншої лише для того, щоб розглядати там їхні заявм на отримання статуса втікача."
Нині у так званому ”дублінському процесі” беруть участь всі країни ЄС, окрім Данії. До цієї угоди приєдналися також Норвегія та Ісландія, які не є членами Євросоюзу. На думку Карла Коппа, до цього процесу Брюссель хотів би в майбутньому залучити й Україну.
”На основі цієї угоди про реадмісію, країнам на кордоні ЄС стане ще простіше легально висилати нелегалів до України, мотивуючи тим, що Україна є ”безпечною третьою країною”. А в перспективі Україну можна буде втягнути до дублінського процесу. І це означатиме, що до молодої демократії, котра якраз лише відбудовує інститути захисту прав людини, висуватимуться надмірні вимоги з боку багатших країн, що мають давню традицію щодо цього.”
Карл Копп не виключає, що європейські країни просто прагнуть позбутися доволі клопіткої проблеми за рахунок держави, яка не є членом ЄС. Тобто, перекласти на плечі України відповідальність за втікачів. Карл Копп продовжує:
”Україні не дають квиток до ЄС, цього прагнуть усими силами запобігти. Натомість Україну хочуть зробити звичайним викидайлом у дверях Європейського союзу.”
А щоб Київ став слухняним у питання втікачів, Брюссель пропонує таке- собі заохочення - спрощення візового ржиму, вважає Карл Копп.
”Тут ви маєте класичне застосування принципу батога та пряника. ЄС говорить – ви отримаєте лібералізацію, яка є необхідною, що стосується візового режиму, але за це ви маєте для нас трохи попрацювати.”
Остаточне рішення щодо того, укладати з ЄС чи ні угоду про реадмісію, має ухвалити Верховна Рада України. Після того, як усі положення буде узгоджено з відповідними структурами в Брюсселі, документ затверджуватиме український парламент. Говорить Олег Овчінніков:
”Ця угода підлягає ратифікації Верховної Ради. Тобто, уряд повинний буде розповісти депутатам про те, які проблеми можуть виникнути у нас у зв”язку з її реалізацією.”
Щоб проблем було менше, місія управління верховного комісара ООН у справах втікачів в Україні, Молдові та Білорусі радить спершу з”ясувати, чи не збирається раптом Європейський союз відправити до України всіх шукачів притулку в ЄС.
”Наша порада Україні така – пересвідчитися в тому, що людей, які нелегально потрапили до ЄС і вимагають статусу втікача, не вивозитимуть в масовому порядку до України, яка просто не зможе впоратися з цим. Ми сподіваємося, що Європейський союз це усвідомлює.”
На думку експертів, Києву варто спочатку ретельно зважити всі ”за” та ”проти”, щоб угода, яка забезпечила додаткові права одним, водночас не позбавляла прав інших.
Тетяна Карпенко