Україна і українці очима німецьких журналістів

Петра, Йорґ та Флоріан потрапили до України за міжнародною програмою «Стипендії для молодих журналістів», заснованою у свій час графинею Денгофф. Програма надає можливість німецьким журналістам пройти двомісячну практику в східноєвропейських засобах масової інформації. У свою чергу журналісти з країн Східної Європи, в тому числі з України, можуть отримати стипендію та поїхати на стажування до Німеччини. Графиня Маріон Денгофф протягом багатьох років була видавцем відомого гамбурзького щотижневика «Цайт». Два роки тому у віці 92 років вона померла. Графиня Денгофф за своє життя дуже багато зробила для розвитку культурних відносин між Німеччиною та країнами Східної Європи. Стипендія, заснована нею, - чудова нагода пройти двомісячну практику в одній із впливових закордонних газет, на радіостанції чи телебаченні, що завжди плюс для молодого журналіста в кар"єрному плані, не кажучи вже про можливість познайомитися з новою країною. Так було з моїми співрозмовниками. Йорґ Альбінськи:

”Таке, мабуть, завжди трапляється, коли знаєш країну лише з газет. Завжди вражає, коли опиняєшся на місці, і твої попередні уявлення чи упередження набирають реальних обрисів. Я, скажімо, був вражений, наскільки мої розбігалися з реальністю.”

Флоріан Келлерманн теж уважає, що Україна – «це зовсім не ті потемки, які собі в Німеччині уявляють»:

”Україна геть відрізняється від того уявлення, яке переважно присутнє у німців. Неправильне враження поширюється насамперед через німецькі ЗМІ: ніби тут усі незадоволені і лише скаржаться. Насправді люди є добре освічені, поінформовані. Я б сказав, що це вже достатньо відкрите суспільство.”

Відкрите суспільство – відкриті люди. Німецькі журналісти у захваті від товариськості українців. Йорґ каже, що така готовність іти на контакт дуже сильно зворушила його:

”Я познайомився з багатьма чудовими людьми. В Україні соціальні контакти, дружба є істотно простішими. Німцям, щоб досягти такої глибини у відносинах, потрібно значно більше часу. В Україні ж людські стосунки розвиваються швидше і глибше. Це мені надзвичайно імпонує.”

Те, що Україна – не Росія, німці знали ще до приїзду в Київ. Однак те, що українська самосвідомість, культура, мова настільки сильно розвинуті, стало відкриттям. Йорґ Альбінськи:

”Такої інтенсивності я не очікував. Також мене здивувало таке сильне відмежування від росіян, ментально інший підхід до роботи, розваг, до життя зрештою. Принаймні у західній частині України.”

А ще Йорґ називає Україну ”екстремально різноманітною”, маючи на увазі різницю між Сходом та Заходом:

”Я багато подорожував. Мене здивувало, що немає якоїсь спільної картини України. Приміром, у такому індустріальному місті, як Харків, людина має цілком інше відчуття життя, ніж у стародавній частині Львова.”

Петру вразив інший контраст – соціального характеру:

”Бідні бабусі, що жебракують на вулицях- з одного боку, та дуже багаті люди – з іншого. У Києві можна побачити доволі прикладів елегантного, я б навіть сказала, розкішного життя. На мою думку, різниця між бідними та багатими тут помітно глибша, ніж у Німеччині.”

Оскільки мова зайшла про різницю між Україною та Німеччиною, Йорґ зауважує, що дуже багато українців зверталося до нього з подібними запитаннями. Щоправда, він уважає такі порівняння безглуздими:

”Очевидно, люди просто хочуть підтвердити певні кліше. Наприклад, про те, що в Німеччині все - набагато краще. Хоча, на мою думку, все це дуже відносно.”

Звісно, в Україні є багато речей, які набагато гірші, ніж у Німеччині, погоджується Флоріан. Однак, він переконаний, що треба мислити позитивно:

”Звичайно, проблеми є. Люди змушені крутитися, аби вижити. Втім, вони справляються з цим з великою майстерністю. Власне, чого мені в Німеччині трохи бракує і що є в Україні, це те, що люди самі шукають свій шлях у житті, що вони намагаються пробитися, утвердитися в суспільстві, досягти певного становища. Я говорю передусім про молодих людей, яких я зустрічав. В Німеччині молодь ставиться до життя не так напружено, розуміючи, що суспільство якось про них потурбується.”

Разом з тим, зауважує Флоріан, відчувається якась загальна байдужість до громадського життя, як він каже, ”відполітизація”:

”Коли ціни на хліб зростають, це для українців значно гірше, ніж коли СБУ відслідковує українських опозиціонерів у Німеччині.”

Люди переважно цілком втратили довіру до політиків, до людей, які керують державою, каже Йорґ Альбінськи, з відомих причин – корупція, брак демократії:

”Я багато довідався про українську політику, як це справді відбувається – розвиток олігархії, перекуповування депутатів у Верховній Раді, за які гроші відбуваються передвиборчі кампанії і так далі. Така стрімка управлінська піраміда мене сильно шокувала.”

Говорячи про свободу слова в Україні, німецькі журналісти розповіли, що їх особисто ніхто не цензурував. Однак з розмов з українськими колегами довідалися і про ”темники”, і про теми-табу. Йорґ каже, що приголомшений таким відвертим знущанням над свободою слова:

”Існує якась віртуальна свобода до певної межі. Можна, скажімо, писати про дрібні випадки корупції. Але є певний політичний кордон, який заборонено перетинати, бо за ним – дуже багато табу. ”Темники” - це відкрита, абсолютно неприхована спроба наказувати газетам, до яких тем вдаватися та як їх висвітлювати. У такому масштабі я собі цього не міг уявити.”

Флоріан згадав і про недавнє закриття радіо “Континент”:

”Я зустрів багато киян, які обурені, що ”Німецьку хвилю” більше не можна схухати на ФМ-хвилях у Києві. Дехто казав, що витягатиме тепер з підвалів приймачі для коротких хвиль, аби слухати ”Німецьку хвилю” та інші закордонні радіостанції.”

Німецькі журналісти кажуть, що під час перебування в Україні постійно запитували себе, які українські теми зацікавили б німецького слухача чи читача. Йорґ вважає, що, за великим рахунком, німецький читач поки що взагалі не цікавиться Україною:

”Так воно є у порівнянні, скажімо, до Росії. Російські теми висвітлюються дуже широко. Про Україну, на жаль, цього не можна сказати. Потрібне якесь ключове слово, яке втрапило б в німців. Такими можуть бути, наприклад, Чорнобиль, торгівля людьми, свобода слова через Ґонґадзе. І це, мабуть, усе.”

Петра додає, що оскільки у цьому році президентські вибори, ця тема теж стоятиме на порядку денному. А ще – усе, що повязано з розширенням Європейського Союзу:

”1 травня Євросоюз розширюється, і Україна стане зовнішнім кордоном ЄС. Тоді, думаю, вона буде краще представлена в плані інформації в німецьких мас-медіа.”

А ось щодо успіху в Німеччині таких тем, як, скажімо, конституційна реформа, стипендіати налаштовані скептично. Флоріан:

”Потрібно спочатку розбутити таку потребу в німцях, донести до них, що такою державою, як Україна, варто займатися.”

На питання, чи залишилися б вони працювати в Україні, якби виникла така можливість, Йорґ і Петра з німецькою раціональністю відповіли, що якби могли прожити на зароблені в Україні кошти, тоді безперечно. А от Флоріан таки залишився в Україні – у ролі вільного журналіста для німецьких мас-медіа – і мешкає зараз у Києві:

”Я давно хотів працювати як закордонний кореспондент. Вже 8-9 років займаюся Східною Європою. Вивчив дві мови – польську та російську. Однак у Польщі вже дуже багато німецьких журналістів. А Україна поки що – незаймане поле. Крім того, сама країна дуже цікава, та й характер людей мені імпонує.”

Ось такі враження від України склалися у молодих німецьких журналістів. Вони використали свій шанс. Нагадаємо, що і українці можуть ним скористатися. Якщо ви гуманітарій, у вас є досвід роботи в засобах масової інформації і хоч трохи володієте німецькою, то теж маєте можливість набратися досвіду та скласти власні враження про німців та Німеччину, приїхавши сюди на практику. Докладнішу інформацію можна знайти в Інтернеті за адресою www.ijp.org