Уроки нахабства для жінок

Студент-економіст Філіпп Войнович сидить у коридорі біля дверей зали кельнського конференц-центру і читає журнал для керівників. Двері відчиняються. Петер Модлер запрошує його до аудиторії. Тут зібралися 30 жінок, які заплатили 590 євро за "тренінг з нахабства" для керівниць. Студент розігрує разом з жінками сценки з їхньої буденної роботи, в яких він грає роль співробітника, колеги, начальника або клієнта. Йому читають моралі, його критикують або звинувачують. Після цього жінки йому аплодують, чується радісний сміх. 22-річного Філіппа знову відправляють за двері. Під час конфліктної розмови з ним жінка дуже чітко підібраними словами та короткими реченнями дала йому зрозуміти, що йому більше нема чого сказати у відповідь. Нахабства чи поганого поводження він не відчув. «Ні, взагалі нічого», – зазначив Філіпп.

Чоловіча та жіноча мови

Приблизно так само реагують опоненти співрозмовниць під час семінарів майже завжди, розповідає консультант із менеджменту Петер Модлер. Поведінка, яку більшість жінок вважають жорсткою або надто різкою, чоловіки вважають нормальною. Незалежно від того, чи це 22-річний студент Філіпп, чи це 70-річний колишній розпорядник компанії. Чоловіки та жінки використовують різні комунікаційні системи, говорить теолог Модлер, який сам у цьому пересвідчився під час роботи консультантом, менеджером та викладачем. На його переконання, жодна система не є гіршою або кращою, просто чоловіки та жінки використовують різні мови. Більшість менеджерів у сучасному світі – чоловіки, і жінкам ще треба зрозуміти, яким чином поводитися в цій системі, адже лідерство змішаних статей в кінцевому результаті є найбільш ефективним.

Свої семінари, які відвідало близько трьох тисяч жінок, а також книгу «Принцип зверхності», яка вже розійшлася накладом у 40 тисяч примірників, 57-річний Модлер розуміє як допомогу в перекладі. Нахабство і зверхність як життєвий принцип він, як і більшість людей, вважає огидним. Але для жінок, які обіймають керівні посади, це у виняткових ситуаціях може стати робочим інструментом, особливо, коли вони відчувають, що хтось не сприймає їх серйозно, не слухає або хоче принизити. Модлер у своїй роботі спирається на дослідження американського соціолінгвіста Дебори Таннен. Жінки у комунікації роблять ставку на рівновагу та гармонію. Чоловіки ж роблять акцент на чіткій ієрархії, періодично міряючись силами з іншими, часто мовою жестів.

Жінки мають вчитися говорити менше

Модлер пояснює жінкам, що коли чоловіки під час переговорів копирсаються в документах чи багато заглядають у комп´ютер або телефон, незважаючи на те, що жінка, котра веде нараду, намагається оперувати фактами, це означає, що вони хочуть показати спротив її керівництву.

«Я також часто помічала це за своїми колегами, тому сьогодні дуже сміялася», – говорить 27-річна Керстін Л., яка працює в автомобільній сфері, переважно серед чоловіків. Вона обрала семінар у Кельні, щоб краще зрозуміти своїх співробітників та колег. «Ми, жінки, маємо говорити набагато менше та набагато чіткіше», – таке правило вона привезе додому після семінару.

Цей принцип також засвоїла Барбара, 45-річна жінка, яка керує закладом з соціальної роботи. Після дня, проведеного в Кельні, вона зрозуміла, що говорити треба повільніше та коротше, приділяючи більше уваги мові жестів та манері триматися. Вона більше не хоче заходити в кімнату для переговорів і ховатися за своїм стільцем. Навпаки, вона всіх бадьоро вітатиме, сигналізуючи: «Це моя сцена для вистави».

Барбара Т. сподівається, що їй не доведеться довго грати роль для того, щоб її сприйняли чоловіки. Вона також хвилюється, чи зможе залишатися автентичною. Керстін Л. бачить тут менше проблем. Вона вважає мову чоловіків на роботі іноземною, а вдома та з іншими жінками можна продовжувати спілкуватися своєю мовою. «Коли я веду переговори з китайцем, я також не можу очікувати, що він знає німецьку. Тоді ми можемо спробувати заговорити англійською або я маю вивчити китайську», – говорить Керстін Л.