У Брюсселі головне – зв”язки
1 листопада 2004 р.
На вулиці перед рестораном ”Анаркалі” в колі стоять майже 60 осіб. Посередині метушиться Франк Швальба-Гот, представляє кожного окремо: сербську жінку-дипломата, німецьку практикантку, намібійського посла та шведського бізнесмена, що має золоті копальні в Зімбабве.
Ні, нікого не забуто, можна вирушати до варення. В тісному ресторані гості розходяться до невеликих столів, але страви й вино – справа другорядна. За одним із шести столів Мартіна Мюллер обмінюється візитками. Мюллер працює в Європейській комісії. Успіх у Брюсселі, каже вона, можливий лише завдяки контактам:
”Я б сказала, що це важливіше, ніж хліб. Треба знати людей, обмінюватись інформацією, надавати інформацію, бо це допомагає виживати. Це також цікаво, коли працюєш тут, у Брюсселі.”
Доступ – це чарівне слово. Доступ до інформації, до осіб, що в Брюсселі ухвалюють рішення, і доступ до тих, хто, можливо, запропонує наступне місце роботи. Цей доступ хочуть сьогодні ввечері здобути всі присутні. Справжній посол і той без потрібних контактів не просунеться далеко в Брюсселі. Пітер Катявіві, що сидить за одним із столиків далі, вже майже рік представляє при ЄС Намібію:
”Якраз для нового посла дуже важливо знайомитися з людьми. Це просто чудова нагода. Я поспілкувався з багатьма людьми, які є важливими для моєї роботи, і ми мали змогу обмінятися поглядами.”
Вечір нібито вдався. Франк Швальба-Гот ходить від столу до столу, при цьому постійно пересаджує гостей. Жоден не повинен розмовляти з одними й тими ж людьми довше, ніж годину. Швальба-Гот:
”Більшість людей занадто добре виховані. Коли вже вони сидять на одному місці, то думають, що не можуть встати з нього і залишити на одинці співрозмовника. Але ж це егоїзм, коли люди не приділяють уваги іншим, що сидять за наступним столом чи ще через один.”
На таку вечірку без запрошення не пройдеш. Раз на місяць ”Франк”, як його багато хто називає тут, виловлює декілька десятків прізвищ із своєї картотеки. А вона в нього об”ємна. Швальба-Гот вже 20 років у Брюсселі. Він був депутатом Європарламенту від ”зелених”, став головою фракції і керував бюро ”Ґрінпіс”. Сьогодні він консультує підприємства, екологічні організації чи уряди. Його вечірки відбуваються вже впродовж 14 років. Гості оплачують страви й напої.
”Багато людей знаходять тут собі нову роботу, нового друга, нове кохання, нового партнера для життя. А також чоловіка чи дружину, батька або матір своїм дітям. Це людські можливості – чи то професійні, чи приватні.”
Вечірки для нього – суміш роботи і хоббі. Він теж маю певну вигоду від контактів. Крім того, роль ведучого йому явно подобається. Професія і приватна сфера – цього вечора за багатьма столами їх не можна розділити. Це – норма для Брюсселя, каже Шахід Малік, інженер із Швеції:
”Я саме розповідав Бйорну, що я тут у Брюсселі роблю й про те, що на вихідні я завжди їду до Стокгольма. Це складно, але там мої друзі, а тут я нікого не знаю. Сьогодні ввечері я мав нагоду познайомитися з багатьма людьми, щоб мати насправді корись Брюсселя.”
А між тим уже майже північ, пляшки з-під червоного вина на столах спорожніли, останні гості прощаються з Франком Швальба-Готом. Декотрих з них він запросить і наступного разу – але не частіше, ніж тричі на рік. Швальба-Гот каже, що вечір був вдалим. І хто тут був уперше, зміг знайти нові контакти, а це, гарантовано, полегшить життя в Брюсселі.