У фокусі уваги – новий українськи уряд

Німецький політолог Александр Рар висловлює оптимізм щодо ефективності роботи уряду Тимошенко. Основний потенціал нового кабміну, на його думку, полягає з одного боку в рішучості прем”єр-міністра, з іншого – в політичній зрілості нових міністрів:

”Тут йдеться про політично успішних особистостей, а не представників якихось кіл. Це люди зі своїми сформованими поглядами та ідеями, які нині потрібні Україні. Крім того не слід забувати, що цей уряд сформувався внаслідок революції, а революція окрилює. Підвищена увага і очікування результату є стимулом до високої самовіддачі”.

Александр Рар звертає увагу на необхідність рішочого проведення реформ і вважає, що новий уряд на це цілком спроможний:

”Я гадаю, що кожен міністр докладатиме зусиль до того, що мало бути реалізованим ще десять років тому. А саме: зробити рішучий крок у напрямку демократії і вільної ринкової економіки. Нині Україна має шанс протягом 2005 року не тільки зблизитися з країнами центрально-східної Європи, але і взяти на себе роль локомотиву реформ і демократичних перетворень на пострадянському просторі”.

Нова урядова команда досить різнорідна і в той же час збалансована. Приміром, зогляду на приорітети у зовнішній політиці уряду, Александр Рар звертає увагу на присутність в уряді представників різних поглядів:

”Віце-прем”єр Кінах має добрі зв”язки з промисловцями і середнім бізнесом. На моє переконання, він також виконуватиме роль врівноваження зовнішніх зносин на користь Росії. Міністр закордонних справ Борис Тарасюк є цілковитим антиподом Кінахові. Він уособлює собою радикально прозахідний курс”.

Відповідальний за євроінтеграцію віце-прем”єр Олег Рибачук, на думку німецького політолога, покликаний вести надзвичайно тонкий діалог з Брюселем. Завдання у Рибачука не з простих: привести Україну до ЄС скоріше, ніж цього хоче сам Євросоюз.

Александр Рар схвалює прихід до керівництва силових міністерств і відомств України цивільних осіб. Першочерговим завданням в цій сфері, на думку політолога, є викорінення корупції. Особливу увагу Рар звертає на переспективи перетворень в українській армії:

”На політолога Анатолія Гриценка, покладено завдання проведення цивільних реформ в армії. Реформувати цей апарат буде складно, але добре, що за цю справу взявся невійськовий. Його досвід може стати прикладом для держав всього регіону”.

В свою чергу, українські політологи виявилися більш критичними до складу нового уряду. Голова інституту трансформації суспільства Олег Соскін розчарований деякими призначеннями і критикує відхід від оголошених президентом принципів формування Кабінету міністрів:

”Перше таке надзвичайно серйозне розчарування – це призначення бізнесменів Червоненка і Жванії на посади міністрів. Врешті-решт, очікувалось, що це будуть люди-професіонали, компетентні люди або публічні політики, які керували серйозними системами і розуміються на принципах внутрішнього і зовнішнього менеджменту. На превеликий жаль, ми знаємно, що ні Жванія, ні Червоненко відповідними якостями не вирізняються і вони відверто суперечать деклараціям Ющенка, що бізнесмени не будуть займати посад міністрів. Отже, Ющенко вже тут ухилився від своїх обіцянок”.

На думку Олега Соскіна, непослідовність президента Ющенка у його кадровій політиці спостерігається у призначеннях другого-третього ешелону державних посад. Особливої критики заслуговує залучення до нової команди яскравих представників минулого режиму, переконаний політолог:

”Другий серйозний прокол – те, що призначений один з дуже потужних людей комуністичної номенклатури – Василь Кремень першим заступником Зінченка – державного секретаря України. Людина, яка входила в мозковий штаб СДПУ(о), була дуже близька до Медведчука і його групи, людина, яка була надзвичайно близька до Кучми. І от, якщо така людина, яка в останній момент вийшла з СДПУ(о) і її ставлять на таку посаду, це означає, що в кадровій політиці Ющенка виявляються чорні діри, які можуть поглинути всю його команду. І це не одне таке кадрове призначення”.

Формування нової виконавчої влади вимагає прозорості, нехтування якою призвело до втрати довіри до Леоніда Кучми і його поплічників, вважає Соскін:

”Все те, що це робиться таємно, сам принцип кадрової політики, від нього пахне Кучмою – все те ж саме. Не відбувається люстрації кандидатів, не відбувається їх публічного обговорення, це все відбувається тишком-нишком – ”кілєйщина”, кумівство починається. Але ж це все було за Кучми, проти цього ж народ, власне кажучи, і був готовий жертвувати своїм життям, це і призвело до помаранчевої революції”.

Шеф-редактор журналу ”Політична думка” Володимир Полохало також бачить у кадровій політиці нового президента ”дисонанс із проголошеними деклараціями”. Проте це явище, він вважає результатом складних компромісів між учасниками коаліції ”Сила Народу”. Низку проколів у призначеннях Полохало пояснює так:

”Помаранчева революція не встигла висунути зі своїх лав політичних лідерів і сформувати механізм контролю за формуванням і нового уряду, і нового губернаторського корпусу. Мабуть, це – результат певного перехідного періоду, і ці дуже критичні коментарі з боку суспільства, громадянської його частини, вони якраз, на мій погляд, є справедливими. Але водночас йдеться про певну політичну кон”юктуру”.

Володимир Полохало звертає увагу на те, що формування нової владної команди є надзвичайно складним завданням. Для його вдалого виконання наразі бракує політичної культури:

”Звісно, досягти ідеального складу уряду, ідеального складу губернаторського корпусу надзвичайно важко, а з іншого боку, поки що немає демократичного механізму формування демократичної влади. Є помаранчева революція, яка стала основою або вирішальним чинником того, що Віктор Ющенко став президентом, але сама помаранчева революція дуже складно закріплюється на інституційному рівні”.

Володимир Полохало зазначає, що до нового уряду в очікуванні перших результатів його роботи зараз привернута надзвичайна увага громадстькості й політичних опонентів. На думку політолога, треба вміти розрізняти мотивацію тих числених оцінок, які лунатимуть на адресу уряду:

”Критика, звісно, буде. Але є критика з боку демократичного суспільства або громадянського суспільства, а є критика з боку незадоволених, з боку частини оточення Віктора Ющенка, а також критика з боку тих фінансово-олігархічних груп, які втратили ключові посади в уряді, в суспільстві. Інакше кажучи, є критика демократична і вона цілком обґрунтована, і на неї треба зважати. І є критика апріорі противників і самих демократичних перетворень і демократичного поступу України”.

З позиції критики, яка притаманна демократичним суспільствам, на погляд Володимира Полохала є чимало невдалих призначень. Політолог вважає, що найбільших прорахунків Віктор Ющенко дотепер припустився у призначеннях до колишньої адміністрації президента, яка тепер стала йменуватися секретаріатом. З точки зору громадянського суспільства, сумнівно виглядають також деякі особи, що стали губернаторами, зауважує Полохало і веде далі:

”Далеко не всі урядовці налаштовані якраз на загальнонаціональні інтереси і далеко не всім урядовцям притаманне розуміння політики як такої, яка має слугувати не приватним чи особистим, а суспільним інтересам. Це певний процес, процес такий болючий, є й негативні симптоми цього процесу – я маю на увазі формування вищих щаблів української влади. Ці негативні моменти цілком можуть бути або поглиблені і це, безперечно, не може не впливати на імідж Віктора Ющенка і самої нової влади, а можуть бути мінімізовані в подальшому процесі, адже все відбувається в швидкоплинному форматі, де рішення треба ухвалювати надзвичайно швидко і де є різні групи впливу на самого Віктора Ющенка, і де є урядовці, які по-різному бачать стратегію і тактику перетворень в Україні”.

Володимир Полохало нагадує про політичну традицію, згідно з якою перші висновки і попередні оцінки можна зробити через сто днів діяльності нового уряду. Отже, наскільки виправданими є оптимізм або критика щодо низки призначень на високі посади, покаже час.

Євген Тейзе, Юрій Залізняк