Фанатка планування

Одні з прихованим задоволенням, інші з тривогою стежать за тим, як тепер, після референдуму у Франції, коли у механізм розширення ЄС потрапив пісок, розвиватиметься спільнота. Кажучи про розширення, маємо на увазі Румунію та Болгарію, згодом, можливо, Хорватію, Балканські країни, Україну, однак передусім це стосується Туреччини. Характерним для євроспільноти вже стало твердження, що територіально розширюючи ЄС, нехтуються потреби європейців у самобутності. І хоча французи на референдумі не голосували про вступ Туреччини, однак це можна було прочитати поміж рядків, - вважає ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ.

Газета ТАҐЕСПОСТ продовжує тему:

Професійні європейські політики сподіваються тепер на продовження процесу ратифікації Конституції ЄС і при цьому не помічають сигналу, поданого їм європейськими націями. Це навіть не сигнал, а радше крик про допомогу: ”Врятуйте нашу самобутність!” Космополітичні технократи не відчувають жодних проблем з європейською самобутністю. Для них вона існує насамперед у мудрих книжках. Вони роз”їжджають по світу, дивуються багатоманітності Європи та спілкуються з рівними собі в тих країнах, які стукають у двері Європейського союзу. Але якщо цей стукіт у двері стає голоснішим та вимогливішим, як у випадку з Туреччиною, то вони раптом лякаються. Тепер настає розплата за це боягузтво Шираків, Шредерів та Блерів, - наголошує ТАҐЕСПОСТ.

Газета ГАНДЕЛЬСБЛАТТ пише про вплив на німецько-французькі відносини:

Уряд Шредера як жоден інший уряд досі робив ставку на тісне партнерство з Парижем у питаннях європейської та зовнішньої політики. Франція навіть посіла місце Сполучених Штатів як головний партнер Німеччини, що свого часу вкрай розізлило прихильників трансатлантичних зв”язків. З точки зору політики такий курс завжди залишався суперечливим і лише доти допустимим, доки він приносив успіх, зокрема як представлення проекту Конституції ЄС. Однак після поразки на референдумі у Франції на німецько-французькі проекти тисне те, що відтепер Шредер та Ширак вважаються політиками, яким незабаром доведеться піти зі своїх посад, - підкреслює ГАНДЕЛЬСБЛАТТ.

Серед внутрішньополітичних тем у німецькій пресі центральною є висунення голови Християнсько-демократичного союзу Анґели Меркель кандидатом на посаду канцлера Німеччини від опозиційного блоку ХДС/ХСС. Газета КЕЛЬНЕР ШТАДТ-АНЦАЙҐЕР коментує:

Як би мило Анґела Меркель у ці дні не посміхалася у камери, на своєму шляху до верхівки влади ця фанатка планування прораховує кожен крок. Навіть понеділкова довільна програма з оплесками з-за куліс, коли її номінували у кандидати в канцлери, була постановкою, якої давно вже не бачили. Попри те, що Меркель саможертовно говорить, як вона прагне служити своїй країні, виборча боротьба опозиційного блоку партій ХДС/ХСС буде припасована у першу чергу під цю керівну жінку, - констатує КЕЛЬНЕР ШТАДТ-АНЦАЙҐЕР.

Газета БЕРЛІНЕР ЦАЙТУНҐ проводить паралелі:

Як свого часу Ґергард Шредер, так і тепер Анґела Меркель стала кандидатом в канцлери не тому, що цього дуже захотіли виборці, а тому, що вони більше не хочуть терпіти її попередника та очолюваного ним уряду. Як і тепер Меркель, Шредер свого часу досяг заповітної мети не з допомогою програмної роботи, а завдяки особистим бійцівським здібностям. Як і Анґелу, Ґергарда ніколи не любили і не поважали в лавах його власної партії. Якщо поглянути нині на Шредера, то можна побачити, що він потерпів поразку, як його попередник. А якщо поглянути на Меркель, видно, що на неї нині покладаються такі ж сподівання, як свого часу покладалися на Шредера, - зауваужує БЕРЛІНЕР ЦАЙТУНҐ.

Газета АБЕНДЦАЙТУНҐ розмірковує:

Звісно, знайдуться виборці, котрі не виберуть Анґелу Меркель через те, що вона – жінка. Знайдуться також і жінки-виборці, котрі саме її виберуть, хоча за інших обставин не голосували б за ХДС. Утім ці обидва припущення є дещо надуманими. Підкреслено жіночною, як у хорошому, так і в поганому сенсі, Меркель ніколи не була. Щодо тактики, то вона нічим не поступається чоловікам – достатньо поглянути на холоднокровну розправу над конкурентами. Щодо позиції, то про неї можна сказати дуже мало. Її найчіткіша позиція до сьогодні була та, що президент США Джордж Буш у всьому має рацію, а Саддам Хусейн володіє зброєю масового знищення. Однак тепер вона змушена буде чітко визначитися зі своєю політикою у сфері податків, безробіття, пенсій тощо. Лише після цього можна буде її оцінювати. Бо це тепер найважливіше як для жінок, так і для чоловіків, - підсумовує АБЕНДЦАЙТУНҐ.

Огляд німецької преси підготувала Христина Ніколайчук