Фрейд та його спадщина
5 травня 2006 р.
„У віці 82 років внаслідок німецького вторгнення я залишив мою домівку у Відні й переїхав до Англії, де сподіваюся дожити своє життя у свободі. Мене звати Зиґмунд Фрейд.”
Це єдиний звуковий документ, що залишився, з голосом Фрейда. 1938 року віденський професор психіатрії зрозумів, що як єврей перебуває в смертельній небезпеці, і залишив окуповану німцями Австрію. Його біографи пишуть, що „батько психоаналізу” у той час був за крок до того, щоб загинути в одному з німецьких концентраційних таборів. Але всього рік судилося прожити Фрейдові в Лондоні: 23 вересня 1939 року він помер від раку ротової порожнини.
Фрейд залишив по собі епохальну працю. Заснований ним психоаналіз деякі клініки використовують і нині для лікування душевнохворих. Багато частин доробку Фрейда згодом було доопрацьовано чи перероблено - подібно до автомобіля, який постійно припасовують до мінливих вимог часу, залишаючи однак незайманою загальну концепцію, каже психоаналітик та дослідник Фрейда Уве Генрік Петерс:
„На мою думку, Фрейд і надалі залишається єдиним і найважливішим автором ідей для всього психоаналізу. Після нього було додано чи змінено ті чи інші дрібниці, однак базові ідеї походять власне від Фрейда.”
Найважливіший висновок Фрейда: людські думки та вчинки керуються не розумом, а залежать від підсвідомих мотивів. Або використовуючи його образну мову: „я навіть не є господарем у власному домі”. І він дослідив, що саме в підсвідомих, придушених бажаннях лежать причини душевних хвороб. Особливо це стосується сексуальних бажань, котрі можуть сягати своїм корінням аж у дитинство. Звісно, Фрейд також припускався помилок. Наприклад, його теорія жіночої сексуальності вважається сьогодні застарілою, а одна з його провідних тез, що кожен син закоханий у свою матір і сприймає батька як конкурента, спеціалісти, як Уве Генрік Петерс, ставлять під сумнів:
„Комплекс Едипа не має того першорядного значення, яке йому приписував Фрейд. У цьому він був сином своєї епохи. Просто свої праці він створював у той час, коли сексуальність майже повністю табуювалася. Водночас те, що він ставив її у центр усього і показав велику силу та можливості сексуальності, не застаріє ніколи.”
Хоча психоаналіз як лікувальний метод тепер трохи втратив своє значення і є нині лише одним з багатьох методів, це точно не вина його творця. Адже сам Фрейд ніколи не розглядав його виключно як лікувальний метод. Він прагнув розробити загальну теорію:
„Фрейд створив самодостатню систему. Він доступно пояснює нам, як функціонує людська психіка.”