ХДС і війна в Іраку
27 квітня 2004 р.Газета ПФОРЦГАЙМЕР ЦАЙТУНҐ, зокрема, пише:
”Недооцінки впливу на виборців туманної позиції блоку ХДС/ХСС щодо війни в Іраку і щодо політики президента США Буша голова партії Меркель собі дозволити не може. В усякому разі, якщо вона хоче стати канцлером у країні, населення якої в переважній більшості цінує в нинішньому канцлері його однозначне відкидання будь-якої участі у війні в Іраку. Це було б дуже ризикованою грою - зробити ставку лише на розчарування німецьких громадян внутрішньою, зокрема економічною, політикою, у сподіванні, що його вистачить для повалення на виборах червоно-зеленої коаліції. Побоювання людей бути втягнутими у воєнну авантюру може виявитися значно більшим”.
До тієї ж теми звертається і ГАННОВЕРШЕ АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ:
”Коли голові ХДС Меркель поставили запитання, чи може вона собі уявити німецьких солдатів в Іраку, вона обійшла його. ”Я думаю, що так питання взагалі не стоїть”, сказала вона. Вірус передвиборної боротьби знову занапастив німецьку політику. І він знову паралізує будь-яку порядну зовнішньополітичну дискусію. Меркель варто було б залишатися чесною: адже справді може статися, що ще впродовж нинішнього року німецькі офіцери полетять до Багдада, якщо буде виконано дві умови: по-перше, ООН повинна одержати центральну роль у повоєнному облаштуванні цієї країни, і, по-друге, вона повинна попросити НАТО про захист її діяльності в Іраку. Тоді у військовому таборі НАТО були б і німці - усе інше є абсурдом. Чесними повинні залишатися і соціал-демократи: партія, яка нині під час виборів до Європейського парламенту хоче виступати як поборниця миру, не лише веде війну проти талібів у Афганістані, але й брала участь без мандату ООН у війні в Косово”.
БЕРЛІНЕР ЦАЙТУНҐ звертає увагу на ту обставину, що час підточив підвалини політики німецьких християнських демократів щодо Іраку. Видання, зокрема, зазначає:
”І в понеділок Анґела Меркель намагалася за будь-яку ціну не справити враження людини, яка минулого року могла помилятися. Вона хоче дивитися лише вперед, не зупинятися лише на Іраку, а осягнути зором усю цілісність проблем, говорить Меркель. Тим часом перегляд партійної політики щодо Іраку вже досяг партійної верхівки – звичайно, ведеться цей перегляд лише тишком-нишком. Це тим більше незрозуміло, бо оглядаючись назад, видно, що підвалини іракської політики, яку проводила Меркель, просто щезли. Не знайдено зброї масового знищення, яка відігравала центральну роль в постановах і ухвалах керівництва партії та парламентської фракції. І, як нам це сьогодні добре відомо, інтенсивніша робота з вироблення спільної європейської політики, якої вимагала Меркель, не могла б запобігти початку війни. Адже рішення йти війною на Багдад було ухвалене Вашингтоном задовго до того, як Меркель поїхала на початку минулого року з візитом до США. Той, хто сьогодні, як і раніше, намагається покласти відповідальність за розкол Європи в питанні про Ірак на антивоєнну позицію Шредера, той поширює міфи”.
Чимало газети звертає увагу на важке становище, в яке потрапив прем”єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон через свою політику щодо палестинців. Видання НЮРНБЕРҐЕР НАХРІХТЕН зауважує:
”Своїм безкомпромісним курсом прем”єр Аріель Шарон сам себе загнав у глухий кут не лише в Ізраїлі, а й на міжнародній арені. Можливо, саме тому в переддень референдуму членів партії ”Лікуд” щодо евакуації ізраїльських поселень із сектора Ґаза, Бенямін Нетаньяху, який уже був прем”єром і знову хоче ним стати, дистанціюється від Шарона. Не можна позбутися почуття, що боротьба за те, хто буде його наступником, вже почалася – і не в останню чергу через численні звинувачення Шарона в корупції. Наступна неділя, в яку проводитиметься партійний референдум, стане лакмусовим папірцем про те, чи варто було Шаронові пов”язувати свою політичну долю з таким насиченим емоціями питанням як вихід з сектора Ґаза”.
І наприкінці – уїдливий коментар з газети ВЕСТДОЙЧЕ АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНҐ:
”Жахливим є те, що життя за рахунок інших стало нормою. Ми прагнемо споживати дедалі більше, і дедалі дешевше. Споживання як громадянський обов”язок, бо це піднімає достаток і почуття самозадоволення. Зірвані ввечері на Мисі Доброї Надії фрукти й квіти вже вранці лежать на полицях супермаркету в Європі. Те, що масове споживання теж має межі, багата п”ята частина населення планети просто ігнорує. З великим занепокоєнням поглядають науковці на розвиток у Китаї, який стрімко рухається по шляху індустріалізації і вимагає все більше й більше нафти та вугілля. Якщо 1,3 мільярда жителів Китаю захочуть жити так само, як їм це демонструють країни Заходу, то це буде екологічна катастрофа”.
Огляд німецької преси підготував Віктор Тимченко