Це був початок об"єднання Німеччини
14 листопада 2004 р.
До 18 години 53 хвилин 9 листопада 1989 року було відносно буденним днем: федеральний канцлер Німеччини Гельмут Коль перебуває з візитом у Варшаві, боннський бундестаґ займається улюбленою справою депутатів у всьому світі – підвищенням собі зарплати, а в Східному Берліні Центральний комітет Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) розмірковує над тим, як притлумити обурення народу, яке з дня на день стає все потужнішим. Минув лише місяць з того часу, як на помпезному святкуванні 40-річчя Німецької Демократичної Республіки керівник Комуністичної партії Радянського Союзу і радянської держави Михайло Горбачов пророкував: ”Мені здається, небезпека очікує на того, хто не реагує на життя”.
З того часу на посаді керівника СЄПН Еріха Хонеккера змінив Еґон Кренц, все більше і більше громадян НДР виїжджають на Захід через Угорщину і Чехословаччину, не може НДР розраховувати і на підтримку Радянського Союзу, в якому панують гласність і перебудова. Політичне керівництво НДР шукає вентиль для випускання перегрітої пари. Його знаходять у нових правилах виїзду, які дозволяють громадянам НДР безперешкодно виїздити з країни.
Увечері 9 листопада Ґюнтер Шабовскі, перший секретар Берлінського комітету СЄПН, інформує пресу про пленум ЦК. На прохання кореспондента італійського інформаційного агентства АНСА він зачитує повідомлення для преси, яке, власне, набувало чинності лише наступного дня, у п”ятницю 10 листопада:
”І тому ми вирішили сьогодні встановити правила, за якими кожному громадянину НДР дозволяється виїжджати за кордон через прикордонні контрольні пункти НДР”.
Годинники показують 18 годин 53хвилини. У прямому ефірі телебачення НДР, на стрічках усіх інформаційних агенцій світу – одна новина, повідомлення про падіння берлінської стіни. Але далеко не всі розуміють, що це початок кінця НДР.
Тому перші реакції радше стримані. Така, приміром, - федерального канцлера ФРН Гельмута Коля з Варшави:
”Якими будуть наслідки цього рішення, які давно назрілі реформи будуть справді проведені, цього на даний час ніхто не може сказати”.
У Бонні бундестаґ перериває своє засідання для короткої заяви. Серед інших слово бере голова Соціал-демократичної партії Німеччини Ганс-Йохен Фоґель:
”Це рішення означає, що через 28 років її існування стіна втратила своє значення”.
І депутати в єдиному пориві починають співати національний гімн.
За мить уже всі знають і обговорюють цю новину – лише керівництво СЄПН нічого не відає. Пленум ЦК проходить за зачиненими дверима. Якщо правда те, що згодом розповіли учасники пленуму, то прес-конференцію Ґюнтера Шабовскі ніхто не бачив і не чув, ніхто не був поінформований.
Одразу ж після телевізійного виступу Шабовскі перші жителі Східного Берліна з”являються на прикордонних переходах до Західного Берліна, вимагають пропустиити їх, але їх змушують чекати наступного дня. О 20-й годині таких уже сотні, згодом – тисячі. Ситуація загострюється. В Східному Берліні на дорогах панує хаос. Біля шлаґбаумів назрівають конфлікти. О 21-й годині міністр державної безпеки Еріх Мільке та керівник партії та держави Еґон Кренц віддають команду відкрити прикордонні переходи. Опівночі всі берлінські переходи відкриті, ще через годину – вся решта переходів до Федеративної Німеччини.
Берлін потопає в святкуванні:
”Це зворушливий момент, на який ми довго чекали!”
”Ми побачили по телевізору, що переходи відкриті і одразу ж вирушили в дорогу!”
”Ми потім повернемося назад. Адже в нас є наше житло, квартира, все буде добре!”
”Ми йдемо лише випити пива на Курфюрстендамм, а потім знову поїдемо додому. А згодом ми робитимо це частіше...”
”Це чудово!”
”28 років – а тепер настав час!”
”Я дуже щасливий!”
”Нас дуже радо зустріли. Це справді було незбагненно! Це просто не вкладається в голові – просто якесь божевілля!”
”Стіна впала, стіна впала, стіна впала!”