1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

„Цілком таємно”: ядерний полігон у Французькій Полінезії

Ганна Філіпп7 жовтня 2006 р.

У липні 1966-го року на полінезійському атолі Муруроа Франція випробувала атомну бомбу потужністю в 30 кілотонн. У серпні 1968-го над розташованим неподалік островом Фангатауфа вибухнула перша французька воднева бомба в 1000 кілотонн.

https://p.dw.com/p/AOKA
Муруроа, 1971
Муруроа, 1971Фото: dpa

До 96-го, за три десятиліття, на тихоокеанських островах Французької Полінезії загалом відбулося 193 підземних та повітряних ядерних вибухи. Сумарна потужність їх дорівнювала семистам хіросимським бомбам. У відповідь на численні протести французький уряд заявляв, що це необхідно для захисту національної безпеки, й що випробовування зброї не матиме жодних наслідків для здоров’я місцевого населення – ані тепер, ані в майбутньому. Підстави для такого оптимізму начебто давали дослідження МАГАТЕ. Французький державний науково-дослідний Інститут здоров’я – ІНСЕРМ теж не спростовував офіційної думки. Нещодавня заява керівника відділу епідеміології раку Флорана де Ватера про те, що між ядерними вибухами та зростанням кількості онкологічних захворювань існує прямий взаємозв’язок, спричинила гучний резонанс:

„Ми розпочали дослідження ще десять років тому. Фінансувати їх було надзвичайно складно. Французький уряд та уряд Французької Полінезії відхиляли наші запити під будь-якими приводами. Жодного разу ми не отримали ствердної відповіді. Гроші доводилося просити в різних приватних фондів, спілок, громадських ініціатив. Влада весь час сподівалася, що ми не зможемо довести справу до кінця.”

Флоран де Ватер та його колеги порівняли дані репрезентативних обстежень 239-ох хворих на рак щитовидної залози та 363-ох здорових полінезійців. Завдяки тому, що на островах існує комп’ютерний реєстр населення, для кожного хворого було знайдено „двійника”, який народився того самого дня. Обидва мали відповісти на численні запитання: в яких умовах вони росли, яку школу відвідували, де працювали, що зазвичай їли, звідки брали питну воду. На основі цієї інформації міжнародна група незалежних експертів вирахувала для кожного учасника дослідів дозу отриманого опромінення. „Висновок був однозначним, - каже Флоран де Ватер. – Люди, що мешкали поблизу ядерних полігонів, частіше потерпали від онкологічних захворювань”:

„Населення Французької Полінезії - всього лише 250 тисяч осіб. Серед них, як ми тепер можемо стверджувати, до 40 людей захворіли на рак щитовидної залози саме внаслідок ядерних випробувань. Відносно невеликий відсоток, як видається, але відтепер науково доведено, що причиною захворювань було саме радіоактивне випромінювання. Майже 90 відсотків потерпілих становлять жінки.”

Експерти МГАТЕ зазвичай нарікають, що висновки всіх, так званих, незалежних експертиз, є упередженими, бо не були проведені ґрунтовні епідеміологічні дослідження. Останні справді вимагають багато часу та відповідного фінансування. Цього разу приватні пожертви допомогли науковцям зібрати й такі дані. Флоран де Ватер:

„Навіть якщо ми враховуватимемо всі чинники ризику – а у Французькій Полінезії їх особливо багато: це незбалансоване харчування, ожиріння, складні умови життя в багатодітних родинах тощо – то й у цьому випадкові опромінення внаслідок ядерних вибухів, особливо наземних, безперечно відіграло певну роль. Передусім для молодих людей, яким на момент випробувань іще не виповнилося 15-ох років.”

Загалом, вважають фахівці відділу епідеміології раку французького державного Інституту здоров’я, жертвами атомних експериментів могли стати до 150-ох тисяч полінезійців. „Щоб довести це, - каже Флоран де Ватер, - нам бракує військових даних, які досі перебувають під грифом „цілком таємно”.

За матеріалами німецьких ЗМІ