Частина 11: «Славна революція» - «Білль про права» 22 січня 1689-го року
21 травня 2010 р.
У Британії підписанню «Білля про права» передували криваві чвари, які часто переростали в запеклі громадянські війни. Перший серйозний конфлікт спалахнув 1628-го року, після того як англійському королю Карлу І (1600-1649) довелося визнати, що королівські чиновники постійно зловживають наданим ним правом арештовувати людей: погрожуючи від імені короля кинути їх до в'язніці, вони вимагали грошей у заможних громадян.
Тому, аби покласти край такому стану справ, 7 червня 1628-го року король підписав подану йому обома палатами парламенту «Петицію про право», яку називають також «другою Великою хартією вольностей». Тепер нікого не дозволялося затримувати безпідставно, а затримані повинні були у визначений строк постати перед судом. Вимогам, викладеним у цій «Петиції про право», надали характеру закону. Головні положення цього документу містяться в законодавствах практично всіх демократичних країн Європи.
Хабеас корпус акт
Водночас варто зауважити, що реалізація прав, викладених у «Петиції», в Англії XVII століття була досить складною. У протестантській Англії почали поширюватися чутки, що Папа Римський Інокентій XI (1611-1689) начебто має намір повернути «блудну британську вівцю» в лоно католицької церкви. Внаслідок цього в країні спалахнули хвилювання, які призвели до розпуску парламенту, який у своїй більшості зберігав вірність королю.
Король Карл ІІ (1630-1685) намагався вдатися до жорстких заходів. Сваволя під час арештів стала щоденним явищем. Особливе обурення викликала практика відправки в'язнів відбувати строк у заморських колоніях. Карлу ІІ закидали постійне порушення прав, викладених у «Петиції». Тому 1679-го року, коли позиція короля була дуже слабкою, Карла ІІ примусили підписати знаменитий «Хабеас корпус акт» (Habeas Corpus Act), який захищав інтереси особи від королівської сваволі. Тепер затриманого могли відпустити під заставу. Крім того, арештований мав постати перед суддею щонайпізніше на третій день після затримання.
Вільгельм ІІІ Оранський
Однак підпис короля під документом не зміг умиротворити британські острови. Внутрішньополітична ситуація залишалася неспокійною. До того ж, не вщухали чутки про плани Папи Римського знову підпорядкувати Англію Ватикану. За таких обставин група депутатів англійського парламенту зв'язалася з Вільгельмом ІІІ Оранським (1650-1702), який виховувався в суворому протестантському дусі. Він був одружений з Марією ІІ Стюарт (1662-1694), донькою англійського короля Якова ІІ (1633-1701), також переконаною протестанткою.
Парламентарії запропонували Вільгельму III Оранському англійський трон – за умови, що він підпише «Білль про права» й захищатиме зафіксовані в ньому повноваження парламенту. Відмовитися від такої спокусливої пропозиції Вільгельм не зміг.
5 листопада 1688-го року Вільгельм ІІІ Оранський висадився в Англії, а в грудні до Франції втік англійський король Якоб ІІ. Тепер більше ніщо не заважало коронації Вільгельма. «Білль про права» набув законної сили й започаткував англійську конституційну монархію. Король зобов'язався регулярно скликати засідання парламенту. Без згоди парламенту він не міг вирішувати питання оподаткування й утримання армії в мирний час.
Депутати парламенту отримали «імунітет», тобто – могли виконувати свої обов'язки і не боятися арештів і звинувачень з боку королівських чиновників. «Білль про права» підтвердив також законну силу документу «Хабеас корпус акт», який став основою конституційних систем сучасних європейських держав.
Спільність конституційних традицій
Декларація прав людини, яку проголосили під час Французької революції 1789-го року, американська конституція 1791-го року, бельгійська конституція 1831-го року, німецька конституція 1849 і 1919 років, а також «Основний Закон ФРН», ухвалений 1949-го року, базовані на документі «Хабеас корпус акт». Про взаємний вплив європейських народів свідчить спільність конституційних традицій, спільність законодавчих принципів.
Права, які здобули під час «Славної революції» 1689-го року, й досі залишаються в силі в усіх демократичних країнах Європи. Це – вільні парламентські вибори, свобода парламентських дебатів, депутатський імунітет. Рішення щодо оподаткування й утримання армії в мирний час обов'язково повинні отримати підтримку парламенту.
Таким чином у січні 1689-го року створили правовий каркас європейської парламентської демократії, який зобов'язує всіх членів суспільства дотримуватися чинних законів.
Автор: Маттіас фон Гельфельд / Володимир Медяний
Редактор: Роман Гончаренко