Частина 13: Французька революція – 5 травня 1789-го року

Французький король Людовик XVI (1754-1793) впродовж кількох років переживав серйозні фінансові труднощі. Вони були обумовлені, з одного боку, розкішшю життя у Версальському палаці, а з іншого – активною участю Франції у війні за незалежність Північної Америки 1775-1783 років.

5 травня 1789 року Людовик XVI запросив до себе представників трьох верств (шляхти, духовенства, а також городян та селян), щоб ті схвалили його рішення про підвищення податків. Але делегати третьої верстви несподівано відмовилися підтримати плани короля. Вони оголосили себе спочатку Національними, а потім й Установчими зборами й висунули вимогу ухвалити нову конституцію, щоб потім витягти з кризи економіку країни.

Декларація прав людини й громадянина

Король намагався переконати делегатів відмовитися від своїх намірів. Але його спроби залишилися безуспішними. Вже незабаром стало зрозуміло, що парижани підтримують революцію, яка розпочиналася. Вони сподівалися покращити своє злиденне існування; і це при тому, що Версальський палац тонув у розкоші. Вже за кілька днів стало зрозуміло, що йдеться не про бунт делегатів, а про народне повстання.

Делегати Національних зборів вирішили скасувати привілеї дворянства, суттєво зменшити церковну подать, конфіскувати церковне майно, а 26 серпня 1789 року затвердили Декларацію прав людини й громадянина. Таким чином Національні збори вперше в історії країни прирівняли всіх громадян у правах, що й зафіксували в ухваленій 3 вересня 1791 року новій конституції Франції.

Європейські королі й удільні князі з жахом спостерігали за розвитком революційних подій у Франції, побоюючись, що революція може спровокувати хвилювання й в інших країнах. Дізнавшись, що герцог Брауншвейзький Карл Вільгельм Фердінанд має намір зруйнувати Париж, аби покінчити з революційною заразою, обурені парижани 10 серпня 1792 року штурмували королівський палац Тюільрі. В штурмі брала участь група робочих з Марселя. Вони горланили пісню з досить кровожерним змістом. Парижанам пісня сподобалася. Вони назвали її «Марсельєзою» і зробили гімном своєї революції. Сьогодні «Марсельєза» (щоправда, з дещо іншим текстом) є національним гімном Франції.

Режим Терору

Поступово революційний ентузіазм почав вщухати й Французькій революції доводилося дедалі частіше боротися з «внутрішніми ворогами». Новоспечені суди в ім'я свободи обезголовили за допомогою гільйотин тисячі людей, оголошених контрреволюціонерами. Вірогідно, кати у власних лавах представляли для революціонерів найбільшу небезпеку, оскільки вже незабаром жертвами політичного терору стали революційні лідери.

Режим Терору встановили на початку 1793 року. Виступаючи в Національних зборах, депутат Жан Поль Марат (1743-1793) так обґрунтував обмеження свободи: «Свободу слід встановлювати силою, і зараз настав момент, коли треба негайно організувати деспотизм свободи, аби змести з лиця землі деспотизм королів».

Через три місяці після цього виступу Шарлотта Корде, яка була начебто переконаною монархісткою, вбила Марата. Таким чином у революції з'явився перший мученик, а в Жозефа Іґнаса Ґільйотена (1738-1814) – підстава передати революціонерам для масового використання свій смертоносний винахід. Керував режимом Терора Максиміліан Робесп'єр 1758-1794). До середини 1794 року Терор досяг свого апогею: щодня в ім'я революції в Парижі страчували від 50 до 100 осіб. Водночас зростало й невдоволення режимом Терору. 27 липня жертвою Терору став сам тиран: за рішенням Національних зборів, Робесп'єр і кілька його соратників були арештовані й уже наступного дня на очах у величезного натовпу обезголовлені за допомогою гільйотини. Народні гуляння, що розпочалися після цього, символізували завершення режиму Терору.

Парижани, незважаючи на опір всередині країни й на загрозу інтервенції ззовні, забезпечили успіх Французької революції, яка суттєво вплинула на подальший розвиток усієї Європи.

Автор: Маттіас фон Гельфельд / Володимир Медяний
Редактор: Дмитро Каневський