1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Частина 8: Велика хартія вольностей – 15 червня 1215 року

31 січня 2010 р.

15 червня 1215 року королю Англії Іоанну Безземельному довелося поступитися своїм баронам і підписати Велику хартію вольностей, яка гарантувала широкі права англійській знаті, а пізніше й іншим вільним громадянам країни.

https://p.dw.com/p/LoAg
Велика хартія вольностейФото: picture-alliance / dpa

Англійський король Іоанн Безземельний (1167-1216) змушений був підписати документ, що згодом набув великого значення. Іоанн, який вважався впертим та нестриманим, був як правитель швидше невдахою. Над ним глузували через те, що його батько Генріх ІІ (1133-1189) обділив його при розподілі спадку. Так що Безземельним (John Lackland) його прозвали не без підстав.

Спершу Іоанн дуже потерпав від того, що йому довелося бути наступником народного улюбленця, свого брата Річарда Левиного Серця (1157-1199). Крім того, король опинився у центрі тривалого конфлікту з церквою. Духовенство пильно стежило за тим, аби Іоанн не дуже впливав на внутрішні справи церкви.

Але найбільше авторитет короля потерпів через багаторічний конфлікт з французьким монархом довкола володінь англійської корони на півночі Франції.

Невдале вторгнення у Францію – англійська знать вимагає привілеїв

Починаючи від 1202 року, король Франції Філіп ІІ Август проводив активну політику щодо сусідньої Англії. Земельні володіння Англії у Франції то конфісковували, то, згідно з новими договорами, знову повертали попередньому власникові. Французька знать на півночі Франції підіймала заколот проти британської корони. Крім того, в конфлікт весь час втручався Папа Римський. 1209 року Іоанна Безземельного навіть відлучили від Церкви.

Frankreich Geschichte König Philipp II. August
Філіп II АвгустФото: picture-alliance / akg-images

У 1214 році французький король почав лякати Англію війною. Аби відвернути небезпеку, Іоанн вторгся у Францію першим. Однак спроба інтервенції закінчилася розгромною поразкою Англії. Вину за цей сором англійська знать поклала на короля. Барони склали документ, пізніше розбитий на 63 статті, в яких перераховувалися права і привілеї для них самих та їхніх нащадків. Ці права й привілеї король мав гарантувати на віки вічні. Тобто - скасувати їх не міг ані сам монарх, ані Папа Римський.

Звісно ж, Іоанн розумів, чим загрожує ця «хартія вольностей». Адже відтепер англійський король правив не за «милістю Божою» і не за благословенням Папи Римського. Вперше королю довелося керуватися принципом збалансування інтересів монархії та знаті, а пізніше – й простого народу. Втім, Іоанну не залишалось нічого іншого, як підписати Велику хартію вольностей (Magna Carta) в історичний день 15 червня 1215 року під час зустрічі з баронами у графстві Суррей на півдні Англії.

Magna Carta – наріжний камінь в історії європейського права

Документ виготовили в декількох копіях, аби кожне графство отримало екземпляр з оригінальним підписом короля. Вже через кілька днів зміст Великої хартії вольностей став відомий по всій країні.

Підписана 1215 року Велика хартія вольностей у дещо зміненому вигляді лягла в основу нинішнього британського законодавства. Разом з «Біллем про права» 1791 року вона складає також основу законодавства Сполучених Штатів Америки, в конституції яких міститься чимало посилань саме на Велику хартію вольностей. Тому не буде перебільшенням сказати, що саме цей документ створив передумови для забезпечення громадських прав та свобод – спершу на Британських островах, а згодом і в континентальній Європі.

Автори: Маттіас фон Гельфельд / Ольга Прокопишина
Редактор: Христина Ніколайчук