Чи зміняться німецько-французькі відносини зі зміною керівництва держав?

Головне послання, яке привезла голова Християнсько-демократичного союзу Франції було таким:

„Якщо я і стану керівником наступного уряду за результатами наступних виборів, то спадковість у німецько-французьких стосунках не буде порушено. Ми будемо дотримуватися настанов, проголошених Аденауером, Шарлем де Ґолем, Шуманом. Нам відома вага німецько-французькі відносини, які у 21 столітті є не менш важливими, аніж у 20-му”.

Анґела Меркель назвала німецько-французькі відносини „стовпом Європи”. Вона зазначила, що обидві країни повинні й надалі виконувати роль локомотива Євросоюзу, але водночас не відмежовуватися від інших країн, не ухвалювати рішення без врахування думок менших країн.

Проте у європейського локомотива незабаром скоріш за все буде змінено машиністів. Канцлерську посаду в Німеччини має всі шанси здобути Анґела Меркель, а на головне крісло у Єлисейському палаці висувають претензії прем’єр-міністр Франції Домінік де Вілепен та міністр закордонних справ Ніколя Саркозі. І незважаючи на обіцянки дотримуватися послідовності в двосторонніх стосунках і після зміни влади, все ж можна припустити, що корекція у відносинах все ж відбудеться.

Не виключено, зокрема, що християнські демократи, прийшовши до влади, зруйнують виковану Ґергардом Шредером вісь Париж-Берлін-Москва. Про серйозність таких намірів свідчить стаття речника фракції ХДС/ХСС в Бундестазі Фрідберта Пфлюґера, опублікована у французькій газеті „Le Figaro“ напередодні візиту до Франції Анґели Меркель.

Необхідність ліквідації осі Париж-Берлін-Москва, пан Пфлюґер обґрунтовував її антиамериканською спрямованістю. „Можна мати з досить слушних мотивів мати думку, відмінну від тієї, що її має Вашингтон. Але ця спілка трьох, що була налаштована проти Америки у часи іракської війни, сама підштовхнула молоді демократії у Східній Європі взяти бік США. І все це лише пошматувало Європу”, – написав Пфлюґер у своїй статті. Оскільки християнсько-демократичний уряд планує докласти максимуму зусиль для трансатлантичного примирення, то слід сподіватися, що Берлін поступово усуватиме із своєї зовнішньої політики елементи, які цьому перешкоджають.

Експерт у сфері німецько-французьких відносин Мартін Копман, припускає, що незабаром саме Німеччина перетягне на себе віжки лідерства у Євросоюзу, трохи відтінивши свого партнера – Францію:

„Цілком можна допустити, що у наступні два-три роки внаслідок слабкості французького уряду Німеччина здобуде сильніші позиції у керівництві Євросоюзу, як цього, напевне, й бажає найімовірніша претендентка на посаду канцлера – Анґела Меркель”.

У будь-якому випадку Анґела Меркель обіцяє свою першу закордонну поїздку в якості канцлера здійснити до Парижа. До речі, з новим французьким керівництвом, особливо, якщо президентську посаду здобуде Саркозі німецьким християнським демократам простіше буде виробити спільну позицію щодо прийняття Туреччини до Євросоюзу, точніше її неприйняття, а надання так званого пріоритетного партнерства. Бо нині Анґела Меркель і чинний французький президента Жак Ширак мають на це питання досить відмінні погляди. У Парижі пані Меркель зазначила:

„За деякими позиціями, наприклад щодо членства Туреччини в ЄС, дотримуємося відмінних думок. Нині про це нам зайве вести розмови, оскільки це питання ми детально обговорили ще минулого року”.

Після зустрічей із Шираком та Вілепеном Анґела Меркель провела розмови і з Ніколя Саркозі. Останній підтвердив, що з лідером німецької опозиції вони дійшли спільної думки в усіх обговорюваних питаннях.

Любомир Петренко