Чи потрібні Німеччині елітарні університети?
25 січня 2004 р.Реклама
Давно минули ті часи, коли до Німеччини приїздили з усього світу, щоб навчатися в знаменитих університетах Гейдельберга, Марбурга, Йєни. Пізніше таку провідну роль почав відігравати і Вільний університет Західного Берліна. Чи були ці університети, які мали дуже високий, як кажуть сьогодні, рейтинг у світі, елітарними? І що це, взагалі, таке - елітарний університет? Заклад, де готують еліту, чи заклад для еліти? Усі ці питання широко обговорюються зараз у Німеччині, тому в суспільстві назріло незадоволення існуючою системою освіти, в тому числі й вищої. Німецькі вищі учбові заклади втратили свою колишню репутацію і більше не можуть конкурувати з подібними ж закладами за кордоном. Тому правляча Соціал-демократична партія Німеччини проголосила нещодавно гасло - оновлювати систему освіти і всіляко підтримувати здібних молодих людей. Планується, зокрема, перетворити близько десяти провідних університетів країни на елітарні, які могли б конкурувати з такими відомоми в усьому світі учбовими й дослідницькими закладами як Гарвард чи Стенфорд та вивести освіту зі злиднів. Та в чому ж полягають недоліки німецької вищої школи? І чи справді вони такі серйозні? Розповідає Ірина Шемет:
«Я студентка з Бельгії, два семестри навчаюся у Бонні . Приємно вражає хороший рівень викладання та професури, чого не можна сказати про переповнені аудиторії, лекційні зали, погано обладнані бібліотеки...»
Більшість студентів Боннського університету загалом задоволені змістом навчання. Ті, хто вчився за кордоном, розповідають, що якість навчання у німецьких вузах не є такою низькою, як про це люблять говорити. Ректор університету у Бонні професор Клаус Борхард також дотримується думки, що досягнення німецької вищої школи іноді погано висвітлюються:
«Порівняно з американськими вузами, треба зазначити, що ми «вшир» значно кращі. Хто добре знається на американській системі освіти, погодиться, що є рекордні університети, рівня яких ми не досягнемо ніколи, але загалом рівень американських вузів значно нижчий за наш».
Щоправда, німецька вища школа сьогодні дуже страждає через брак коштів. Федеральний та земельні уряди, на які лягають 90 відсотків усіх витрат, постійно обіцяють покращити устаткування університетів. Насправді ж цього року скорочено ще 135 млн. євро .У федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія викладачі мусять одну годину на тиждень безплатно працювати, це, так би мовити, засіб економії робочих місць. До цього додається ще й бюрократичний тягар: запровадження нового навчального процесу вимагає відповідного дозволу з боку міністерства.
Замість того, щоб вихваляти іноземну освіту і лаяти власну, політикам не завадило б підтримати те, чим можуть пишатися вітчизняні університети, робить висновок професор Борхард:
«Сила німецької вищої школи полягає в академічній незалежності. Особливо в дослідницьких галузях тема роботи самостійно обирається і породжується науковою допитливіостю. В інших країнах, де науковий пошук фінансується промисловістю або військовими і має на меті конкретні результати, викладачі тільки мріють про це».
Ідея створення елітарних університетів у Німеччині не нова, за минулі десять років тут виникло кілька десятків приватних університетів. 40 тисяч з майже двомільйонної студентської аудиторії навчаються саме тут і, власне, якраз за американським зразком: висококваліфіковані професори, здібні студенти, престижні дослідницькі проекти, - і все це за умови виняткового обладнання та часткового фінансування з приватного бізнесу.
Об»єднання фондів на підтримку німецької науки вбачає своє завдання у сприянні втіленню науки у навчання. Воно, зокрема, досліджує приватні вузи. Говорить представник об»єднання Ангела Лінднер:
«Перевагою таких вузів є їхня велика свобода, якої державні університети не мають. Але приватні вузи переоцінюють свої фінансові можливості, тобто отримання коштів від приватних фірм і спонсорів».
З цим, якраз, провідні американські університети не мають жодних проблем. Гарвард, наприклад, має бюджет у 19 мільярдів доларів. Гроші надходять з державних джерел та з приватного бізнесу.
Щось подібне планується запровадити і в Німеччині. Однак, на думку Ангели Лінднер з Об»єднання фондів на підтримку німецької науки, це хибний шлях:
«В Основному законі записано - освіта залишається правом і завданням держави і 98 відсотків мусить тут фінансуватися державою. Не можна перекласти цей тягар на плечі економіки або приватних спонсорів, мовляв, у нас зараз порожньо у кишені, так що допоможіть.
Та основна проблема полягає не у фінансуванні, наголошує Ангела Лінднер:
«Необхідні законодавчі зміни, які стимулюватимуть дух суперництві серед університетів, більшу незалежность, бажання самостійно визначити власний вигляд, розвиток і, нарешті, успіх».
«Я студентка з Бельгії, два семестри навчаюся у Бонні . Приємно вражає хороший рівень викладання та професури, чого не можна сказати про переповнені аудиторії, лекційні зали, погано обладнані бібліотеки...»
Більшість студентів Боннського університету загалом задоволені змістом навчання. Ті, хто вчився за кордоном, розповідають, що якість навчання у німецьких вузах не є такою низькою, як про це люблять говорити. Ректор університету у Бонні професор Клаус Борхард також дотримується думки, що досягнення німецької вищої школи іноді погано висвітлюються:
«Порівняно з американськими вузами, треба зазначити, що ми «вшир» значно кращі. Хто добре знається на американській системі освіти, погодиться, що є рекордні університети, рівня яких ми не досягнемо ніколи, але загалом рівень американських вузів значно нижчий за наш».
Щоправда, німецька вища школа сьогодні дуже страждає через брак коштів. Федеральний та земельні уряди, на які лягають 90 відсотків усіх витрат, постійно обіцяють покращити устаткування університетів. Насправді ж цього року скорочено ще 135 млн. євро .У федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія викладачі мусять одну годину на тиждень безплатно працювати, це, так би мовити, засіб економії робочих місць. До цього додається ще й бюрократичний тягар: запровадження нового навчального процесу вимагає відповідного дозволу з боку міністерства.
Замість того, щоб вихваляти іноземну освіту і лаяти власну, політикам не завадило б підтримати те, чим можуть пишатися вітчизняні університети, робить висновок професор Борхард:
«Сила німецької вищої школи полягає в академічній незалежності. Особливо в дослідницьких галузях тема роботи самостійно обирається і породжується науковою допитливіостю. В інших країнах, де науковий пошук фінансується промисловістю або військовими і має на меті конкретні результати, викладачі тільки мріють про це».
Ідея створення елітарних університетів у Німеччині не нова, за минулі десять років тут виникло кілька десятків приватних університетів. 40 тисяч з майже двомільйонної студентської аудиторії навчаються саме тут і, власне, якраз за американським зразком: висококваліфіковані професори, здібні студенти, престижні дослідницькі проекти, - і все це за умови виняткового обладнання та часткового фінансування з приватного бізнесу.
Об»єднання фондів на підтримку німецької науки вбачає своє завдання у сприянні втіленню науки у навчання. Воно, зокрема, досліджує приватні вузи. Говорить представник об»єднання Ангела Лінднер:
«Перевагою таких вузів є їхня велика свобода, якої державні університети не мають. Але приватні вузи переоцінюють свої фінансові можливості, тобто отримання коштів від приватних фірм і спонсорів».
З цим, якраз, провідні американські університети не мають жодних проблем. Гарвард, наприклад, має бюджет у 19 мільярдів доларів. Гроші надходять з державних джерел та з приватного бізнесу.
Щось подібне планується запровадити і в Німеччині. Однак, на думку Ангели Лінднер з Об»єднання фондів на підтримку німецької науки, це хибний шлях:
«В Основному законі записано - освіта залишається правом і завданням держави і 98 відсотків мусить тут фінансуватися державою. Не можна перекласти цей тягар на плечі економіки або приватних спонсорів, мовляв, у нас зараз порожньо у кишені, так що допоможіть.
Та основна проблема полягає не у фінансуванні, наголошує Ангела Лінднер:
«Необхідні законодавчі зміни, які стимулюватимуть дух суперництві серед університетів, більшу незалежность, бажання самостійно визначити власний вигляд, розвиток і, нарешті, успіх».
Реклама