Шлях, який може нікуди не привести

Туреччина. Понад 780 тисяч квадратних кілометрів на кордоні між Європою та Азією. Це територія, більша ніж Німеччина та Франція разом. 70 мільйонів населення, серед них 99 відсотків - мусульмани. Член НАТО, кандидат на вступ до Європейського союзу.

Цього дня турки чекали 46 років. Рівно стільки часу минуло відтоді, як уряд в Анкарі заявив про бажання приєднатися до єдиної Європи. Жодна країна-кандидат на вступ до ЄС не чекала так довго. Європейський союз десятки років годував Туреччину обіцянками. І хоча понеділок може стати поворотним моментом у відносинах Туреччини з ЄС, говорити про кінець історії зарано. Що буде в кінці довгого шляху, який за оцінками експертів триватиме 10-15 років, сьогодні не знає ніхто.

Коли 3-го жовтня представники Брюсселя й Анкари, як очікується, почнуть офіційний діалог, Євросоюз триматиме одну руку на стоп-крані. Переговори може бути будь-коли перервано, якщо ЄС дійде висновку, що в Туреччині порушуються основні принципи „свободи, демократії, прав людини та засад правової держави”. Такі суворі правила записано в рамковій угоді про переговори, яку сформулювали посли 25 країн-членів Євросоюзу. Говорить комісар ЄС з питань розширення Оллі Рен:

„Ці рамки становлять солідну основу для активних і чесних переговорів про вступ з Туреччиною. Це найсуворіші рамки, які в нас будь-коли існували”.

Але ці правила досі не ухвалено, а тому запланований на наступний тиждень початок переговорів може й не відбутися. „Австрія лягла під поїзд”, - так описують ситуацію німецькі газети. Цього тижня офіційний Відень заявив, що не поставить свій підпис під угодою про рамки переговорів, якщо в них не буде записано альтернативу повноцінному членству. Австрія вважає, що окрім такого варіанту туркам треба запропонувати так зване „привілейоване партнерство”. Тобто тісні контакти, економічна співпраця, але не членство. Альпійська республіка - поки що єдина країна, яка відкрито виступає з такою вимогою. Але деякі інші європейські держави теж так думають, хоча й не кажуть про це вголос. У неділю ввечері міністри закордонних справ зберуться на кризове засідання, щоб в останню хвилину уможливити початок переговорів.

В Європі вже давно ламаються списи щодо того, якою має бути мета переговорів з Туреччиною. Щоб врахувати позицію скептиків, вирішили обрати таке формулювання: спільна мета - вступ до ЄС, але йдеться про відкритий процес, тобто його позитивне завершення не гарантується. Німеччина в особі поки що чинного міністра закордонних справ Йошки Фішера послідовно виступала за повноцінне членство Туреччини:

„Тут немає жодного автоматизму. Це відкритий процес, який має одну чітку мету, а не альтернативні варіанти”.

Якщо ж після десятирічного переговорного марафону Туреччина так і не стане членом ЄС, планується максимально прив’язати її до європейських структур. Це дуже схоже на „привілейоване партнерство”, на якому так наполягає Австрія. В кінцевій фазі жорсткого обговорення рамкової угоди про переговори, Франція та Австрія домоглися згадки про рішення Копенгагенського саміту ЄС 1993 року. Йдеться про те, що критерієм вступу слід також вважати готовність Європейського союзу приймати нових членів. Дуглас Александер, британський міністр з питань ЄС, переконаний, що обидві сторони рано чи пізно підуть на компроміс:

„Туреччина, яка колись приєднається до ЄС, відверто кажучи, виглядатиме інакше, ніж сьогоднішня Туреччина. Можливо, Європейський союз теж зміниться. Прогрес, якого досягла Туреччина вже зараз, надзвичайний, а уряд прем’єр-міністра Реджепа Ердогана залишається на цьому шляху”.

Процес наближення Анкари й Брюсселя буде непростим. Бюджет, інституції та договори ЄС доведеться пристосовувати до прийому економічно відсталої країни з багатомільйонним населенням. Рамками переговорів передбачено, що право турецьких громадян на вільне пересування і роботу в межах ЄС буде надовго обмежено.

Між тим вирішальний етап переговорів може початися лише тоді, коли нормалізуються відносини Туреччини з членом ЄС Кіпром. Цього тижня Європейський парламент знову дав чітко зрозуміти, що це - одна з головних передумов успішного завершення переговорного процесу. Уже наступного року ЄС планує перевірити, чи справді Туреччина виконує умови митного союзу по відношенню до Кіпру, північна частина якого досі вважається окупованими турецькими територіями. Якщо проблема з митним союзом залишиться, переговори буде перервано. Комісар ЄС Рен намагається переконати Анкару піти на поступки:

„Визнання всіх країн-членів є важливою складовою частиною процесу вступу. Тому ми наголошуємо, що Туреччина повинна якомога швидше нормалізувати свої відносини з усіма членами ЄС”.

У найближчі місяці Європейська комісія, як очікується проведе своєрідний аудит, в ході якого буде перевірено стан реформ у Туреччині. Потім почнеться урядова конференція 25 країн-членів, в тому числі Кіпру й Туреччини, каже британський міністр у справах ЄС Дуглас Александер:

„Треба відкрити й закрити 35 глав переговорного процесу. Будуть потрібні подальші реформи. Деякі країні (зокрема Франція - ред.) вже зараз заявили, що проведуть референдуми щодо приєднання Туреччини”.

35 глав, про які говорить міністр Александер, охоплюють різні сфери ЄС, законодавчі акти на тисячах сторінок, які ще треба одноголосно затвердити. Теоретично, кожна країна-член має можливість 35 разів скористатися своїм правом вето. Потім з’явиться договір про вступ, який повинні будуть ратифікувати Туреччина й усі країни ЄС. Зараз опитування громадської думки свідчать, що 70 відсотків громадян країн-членів Євросоюзу виступають проти приєднання Туреччини.

Приймаючи Туреччину, хоч і світську, але все ж таки ісламську державу, Європейський союз робить стратегічно важливий крок. Принаймні, так думає канцлер ФРН Ґергард Шредер, який у ході недавньої парламентської виборчої кампанії активно підтримував вступ Туреччини:

„Якщо нам вдасться так міцно прив’язати Туреччину до Заходу, що вона більше від нас не піде, якщо нам вдасться пов’язати нефундаменталістський іслам із західними цінностями, у нас у Німеччині ситуація з безпекою покращиться настільки, що це не можна переоцінити”.

У самій Туреччині головною причиною вступу до ЄС називають економічні міркування. Зрештою Туреччина ще 1952 року стала членом НАТО, тому з точки зору безпеки, вона давно має чудові відносини з Європою і Америкою.