Ющенко шукає підтримки США

Як важливу подію відзначають газети візит українського президента Віктора Ющенка до США. Видання ФОЛЬКСШТІММЕ з Маґдебурґа так коментує його значення:

Українському президентові потрібна всяка допомога. Адже його співвітчизники хочуть зібрати врожай з їхньої ”помаранчевої революції”. З кожним днем президентства зростають очікування від Віктора Ющенка. Він зможе виконати їх тільки якщо підтримуватиме добрі відносини з Росією. Але надто потужні обійми Москви можуть будь-кого задушити. Тому він хоче повести свою країну до Європи. Але це довгий шлях, вирішили європейці з Євросоюзу. Хоча, як відомо, довгі переходи завжди призводять до великих втрат - аж до втрати влади. Тому Ющенко робить свій третій ”шпагат” - до Вашингтона. Це подобається американському президентові Бушу. Як і для росіян та європейців, для нього теж діє закон: лише той може впливати, хто дає. Коли Ющенко намагається говорити про членство України в НАТО, то російський ведмідь незадоволено ричить. І це ричання викликає занепокоєння як у Києві, так і у Вашингтоні.

Впливова швейцарська газета НОЄ ЦЮРХЕР ЦАЙТУНГ присвятила візитові розлогу статтю, в якій вона аналізує можливі наслідки українсько-американського партнерства:

США приймають прапороносця ”помаранчевої революції” з розпростертими обіймами. Буш вбачає в Ющенку живий доказ своєї тези про універсальний потяг народів до демократії. Висока ціна, яку Ющенко заплатив за боротьбу з режимом Кучми, а саме його отруєння діоксином, принесла йому величезні симпатії громадськості. Але навіть Ющенкова аура героя не може як за помахом чарівної палички подолати високі перепони. Хоча Ющенко вже гучно постукав у двері багатьох міжнародних організацій, американський уряд не хоче нічого чути про швидкий прийом України до Світової організації торгівлі та НАТО. На прес-конференції у понеділок Буш висловився досить розпливчасто щодо українських намірів вступу до різних організацій. Очевидно, у Вашингтоні вважають, що перед Україною лежить довгий шлях до НАТО. Якщо Ющенко хоче отримувати довготривалу допомогу США, він повинен продемонструвати успіхи, зокрема в боротьбі з корупцією. В іншому разі любов Заходу може охолонути. Це колись довелося спізнати Кучмі.

Головною темою німецьких газет залишається смерть Папи Римського. Так НОЄ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНГ зазначає:

Смерть глави католицької церкви як ніколи зворушила не лише католиків, а й протестантів та православних, іудеїв, мусульман та атеїстів. Чому це так? Тому що місіонер Іван Павло Другий радикально відрізнявся від своїх попередників. Він ніколи боязливо не ховався за старовинними мурами карликової держави Ватикан. В епоху глобалізації він розумів її буквально – як всезагальну. ”Понтифік максимус” ще називають Папу Римського. У перекладі це означає: найбільший будівельник мостів. І справді Іван Павло Другий намагався будувати мости між культурами, релігіями та народами. Він продемонстрував свою відкритість світу, не боячись його, – навіть якщо останніми роками наражався через своє здоров”я на фізичні межі. Нинішнє прощання мільойнів людей на всіх континентах є багатоголосим відлунням цієї відкритості.

ВЕСТФЕЛІШЕ НАХРІХТЕН з Мюнстера називає Кароля Войтилу ”медійним Папою Римським”:

Ще ніколи в історії смерть однієї людини не викликала такого відгуку в засобах мосової інформації. Коли 1978 року померли Павло VI та Іван Павло І, у Німеччині було три телеканали. Нині по кабелю та через супутник можна приймати до 40 програм. Іван Павло Другий був Папою Римським, відкритим до ЗМІ. Скорботна церемонія в медійну епоху притягне до Ватикану мільйони прочан. Невдовзі конклав обере нового Папу Римського. Для католицької церкви це буде новим позиціонуванням у багатогранному світі.

Чимало німецьких газет коментують повідомлення з Брюсселя про те, що нинішнього року Німеччина матиме найнижчі показники розвитку економіки серед усіх країн Євросоюзу. Так, наприклад, ЛЕЙПЦИҐЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ пише:

Отож так залишиться і 2005 року: найбільше народне господарство Європейського союзу перетворилося із зразкового учня на бездоглядну дитину. Ніде в Європі немає таких низьких темпів зростання, ніде народне господарство не фінансується з такою постійністю за рахунок нових боргів. Навіть колись ”проблемні” країни, такі як Іспанія та Греція, яким раніше доводилося вислуховувати повчальні нотації німецьких міністрів щодо своєї хаотичної економічної політики, тепер здалеку помахують руками останній країні з 25 членів ЄС. Мало втішає і той часто вживаний міністром економіки Гансом Айхелем аргумент, що цифри з Брюсселя – це лише попередні прогнози, і вони можуть змінитися впродовж року в разі позитивного розвитку.