Якби Чорнобиль стався в Німеччині...
15 квітня 2006 р.
Понад два мільйони німецьких підлітків прочитали роман Ґудрун Паузеванґ „Хмара”. Нині він є невід’ємною частиною німецької шкільної програми. Як згадує сама письменниця:
„За п’ять хвилин до першого повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС мені й приснитися не могло, що я колись напишу таку книгу. Але після того, як ЗМІ повідомили про аварію та про радіацію, яка досягла Центральної і навіть Північної Європи, то я спробувала собі уявити, як могла б виглядати така катастрофа, якби вона трапилася не в малонаселеній місцевості за півтори тисячі кілометрів від німецького кордону, а всередині нашої густонаселеної республіки”.
Літня ідилія в невеликому німецькому містечку. Школярка Ганна закохана в ровесника Ельмара. Поступово вони сходяться одне з одним, перший поцілунок... І раптом стається щось, що назавжди забере у цих двох юнацьку безтурботність... Те, що спочатку скидалося на звичайну пожежну тривогу, протягом лічених хвилин перетворилося на катастрофу: неподалік сталася аварія на атомній електростанції. Розпочалася паніка, двоє закоханих губляться. Ельмару вдається втекти з отруєного радіацією міста, Ганна потрапляє під радіоактивний дощ, втрачає свідомість, потрапляє до лікарні...
Режисер фільму Ґреґор Шніцлер не зосереджується на суто технічному зображенні аварії. Він вдало інсценував людську паніку, страх, який навис над мешканцями ураженої зони у вигляді темної радіаційної хмари. Масові сцени за розмахом нагадують голлівудські постановки. Розповідає сам режисер:
„Це було основним принципом - показувати не саму катастрофу, а те, якою ця катастрофа, власне, була. А була вона, як у Чорнобилі, невидимою. Власне, передати цей страх перед невидимим було для мене особливо важливо.”
Відчуття страху, паніки було так добре поставлене режисером, що воно передалося навіть виконавиці головної ролі Паулі Каленберґ:
„Це були дні, коли я ловила себе на думці, що фільм та дійсність небезпечно переплітаються. Цей первісний інстинкт - будь-що врятувати власну шкіру - справді жахає”.
Як зауважують критики, кінострічка „Хмара” - це і трилер, і науково-популярна фантастика, і драма, і фільм про кохання. Актори, які виконують ролі Ганни та Ельмара, на думку фахівців, добре зобразили глибоке кохання, але цієї сюжетної лінії, на їхній погляд, дещо забагато. Проте сама авторка книжки такої думки не поділяє:
„В екранізації моєї книги для мене йшлося передусім про те, щоб збереглося моє послання. А воно збереглося. І тому мене цілком влаштовує те, що фільм трохи відрізняється від моєї книги, і те, що історія кохання відіграє в ньому таку велику роль. Адже, мабуть, саме за допомогою цієї історії кохання авторам фільму вдасться зацікавити багатьох молодих людей, які після закінчення школи навряд чи брали до рук бодай якусь книгу. А це знову ж таки популяризація, поширення мого послання.”
Для 78-річної Ґудрун Паузеванґ тема атомної енергетики та небезпек, пов’язаних з цим, все ще дуже актуальна. Її книга, а тепер і фільм навіть через 20 років після Чорнобильської аварії змушують замислитися „а що було б, якби...?”