Як обиратиметься новий Папа
3 квітня 2005 р.
Sede vakante. Престол вільний. Від цих слів походить назва періоду, коли Папський престол не зайнятий – седисваканція. Все, що стається у цей час, регулюється згідно з чітко визначеним ритуалом – аж до найменших деталей. Ці ритуали протягом століть встановлювалися намісниками на Петровому престолі. Востаннє – Іваном Павлом ІІ у 1996 році, коли вийшла його Апостольська конституція ”Про вакантність Апостольського престолу та про обрання Папи Римського”. У ній Іван Павло ІІ частково підтвердив старі правила поведінки після його смерті, а частково дав нові розпорядження щодо обрання його наступника. Розповідає кореспондент ”Німецької хвилі” в Римі Ганс-Ґеорґ Бекер:
"Veni creator spiritus – так співають кардинали Римської церкви, коли вони збираються на свою колегію – конклав, щоб обрати нового Папу. Надзвичайне зібрання відбуватиметься в Сикстинській капелі. Кардинали з усього світу зберуться тут щонайраніше через 15 і щонайпізніше через 20 днів після смерті Папи.”
У високій Кардинальській колегії можуть брати участь усі кардинали, яким на момент смерті Папи не виповнилося 80 років – таких нині налічується 117 осіб. Лише вони володіють правом обирати нового намісника на Петровому престолі. Кардинали-виборщики зобов”язані дотримуватися надзвичайної секретності, розповідає експерт з питань кардинальських зібрань Гайне Боберськи:
”Кардинали мусять поклястися в тому, що зберігатимуть усе в строгій таємниці. Також інші особи, яким можна буде перебувати на колегії, тобто лікарі, персонал, який накриватиме на стіл, прибиратиме, теж мають поклястися, що нічого не викажуть зовнішньому світові. Кардиналам не дозволяється користуватися телефонами. Жодних газет з-зовні, телебачення, радіо. Тобто усе відбувається цілком відрізано від зовнішнього світу.”
Обирають нового Папу за суто демократичними правилами – шляхом таємного голосування, заповнюючи відповідний бюлетень. Кардиналам заборонено ще за час життя попереднього Папи обговорювати кандидатуру його наступника чи укладати якісь домовленості стосовно цього. Про процедуру обрання розповідає кореспондент ”Німецької хвилі” в Римі Ганс-Ґеорґ Бекер:
”На один день передбачено чотири тури виборів. Зрештою перемагає той, хто згуртує навколо своєї кандидатури дві третини голосів. Так це відбувається вже понад вісім століть. Утім з 1996 року з”явився один виняток. Після 33 безрезультатних турів виборів, Кардинальська колегія може постановити, що відтепер вистачить абсолютної більшості. Власне, щоб відбити кардиналам охоту від занадто тривалого вибору, передбачено, що їм радикально скоротять харчування. У кінці може дійти лише до води та хліба.”
Серед кардиналів-виборщиків не буде однозначної більшості за жодними ознаками, крім світоглядних: майже всі вони дотримуються консервативних поглядів. Вихідців зі Сполучених Штатів, Європи та країн, що розвиваються, порівну. За словами експертів, це дає підстави припускати, що серед реальних кандидатів опиняться також представники ”третього світу”, де стрімко зростає кількість католицьких приходів. 62 відсотки всіх католиків живуть саме там. Тож питання про те, що Папою врешті може стати якийсь африканець чи латиноамериканець залишається відкритим. Ганс-Ґеорґ Бекер продовжує:
”Якщо нового Папу вже обрано, зацікавлена публіка довідається про це на площі Петра через відомий сигнал у вигляді білого диму. Цей дим ітиме від спалювання проголосованих бюлетенів.”
Ганс-Ґеорґ Бекер нагадує, як під час останніх виборів Папи 26 років тому ледве не сталося, як він висловився, ”церковно-політичного нещасного випадку”:
”Коли церемоніймейстер вже хотів було зачинити двері Кардинальської колегії, туди поспішав ще один кардинал. Це був Кароль Войтила, архієпископ Кракова. Він запізнився, прогулюючись околицями Риму. Через два дні після 8 виборчих турів він вже був Папою Іваном Павлом ІІ.”
Ніхто з впевненістю не може сказати, за кого і як проголосують кардинали на конклаві в Сикстинській капелі Ватикану. Скільки триватиме ця процедура, також важко передбачити. Історія знала випадки, коли кардинали переголосовували впродовж місяця. Фахівці стверджують, що обрання Папи Римського – це настільки складна сума обставин, що реалістичного прогнозу просто не існує. Яскравий приклад цьому – несподіване для всіх сходження на Святий престол самого Кароля Войтили, який у 1978 році став Папою Римським Іваном Павлом ІІ.