Як перестала існувати армія НДР

Історична подія сталася в ніч з 2 на 3 жовтня 1990 року, рівно опівночі. Через 34 роки після заснування Народної армії НДР командування перейшло до колишнього ворога з Заходу - бундесверу. Згадує генерал Йорґ Шенбом тоді - начальник новоствореного Східного командування:

„Увечері 2-го жовтня солдати вийшли з казарм в уніформі Національної народної армії, а наступного ранку повернулися в камуфляжі класового ворога - формі НАТО. Прапор НДР згорнули, а замість нього підняли прапор Федеративної Республіки Німеччина. Настрій був непростий, відчувалося, що люди напружено вичікують, не довіряють.”

Сьогодні Йорґ Шенбом - міністр внутрішніх справ у федеральній землі Бранденбург. Те, про що він спокійно розказує, було переломним моментом для бундесверу, до якого за одну ніч приєдналися 90 тисяч бійців Національної народної армії. Шенбома досі зворушують слова, з якими він тоді звернувся до нового війська:

„Ми прийшли як німці до німців і хочемо разом працювати на майбутнє”.

Майбутнє національної народної армії вирішувалося в Бонні, тодішній столиці Західної Німеччини. Ідею останнього уряду НДР створити самостійний департамент у міністерстві оборони або запровадити на певний час паралельне існування Народної армії та бундесверу не підтримали. Боннські політики сприймали східнонімецьку армію як небезпеку. Розказує тодішній міністр оборони Ґергард Штольтенберґ:

„Диктатура режиму СЄПН залишила свої сліди, тому не могло бути й мови про автоматичний перехід усіх частин Національної народної армії до бундесверу. Але ми хотіли дати усім солдатам шанс”.

Цим шансом скористалися не всі - десь 50 тисяч бійців Народної армії. Після об’єднання Німеччини багатьох із них взяли до бундесверу на два роки. Генералів та адміралів це не стосувалося, бо майже в кожного був партбілет СЄПН. У бундесвері думали, що ці люди остаточно зіпсовані системою, тому перелаштувати їх на демократичні стандарти нереально. Розповідає політолог з Ганновера Ґуннар Діґуч:

„Вплив партії на керівництво Народної армії був величезний. Була інша структура вишколу. Їх треба було вчити діяти самостійно, з цим у багатьох колишніх офіцерів Народної армії були проблеми”.

З керівного складу східнонімецького війська лише небагатьом вдалося продовжити кар’єру в бундесвері. Вже через рік після ліквідації Народної армії три чверті старих кадрів залишили службу. Натомість молоді рекрути, як цей хлопець з Лейпцига, швидко пристосувалися:

„У бундесвері привчають до більшої відповідальності. Раніше треба було тільки виконувати вказівки й доручення, а тепер більше свободи. Точно можна сказати, що стало краще”.

Однією з умов об’єднання Німеччини було радикальне скорочення армії, що на початку 1990-х років нараховувала до 600 тисяч бійців. До середини 90-х років бундесвер позбувся 230 тисяч солдатів. За цей час мінялося й технічне устаткування. Залишилася лише незначна частина ендеерівських озброєнь, як наприклад, радянські винищувачі МіГ-29, які досі в строю, бо європейські літаки, що мали їх замінити, поки не готові. Решту техніки - понад мільйон стволів вогнепальної зброї та 15 тисяч одиниць великої техніки здали на металобрухт, продали або подарували сусідам-полякам.