Європа боїться поширення СНІДу разом з розширенням ЄС на Схід

Теми сьогоднішнього тижневого огляду преси - загроза розповсюдження СНІДу в Європі в зв"язку з розширенням Європейського союзу на Схід, контроль за безпекою ядерної енергетики Росії та відмова Федерального канцлера Ґергарда Шредера очолювати Соціал-демократичну партію Німеччини. Хоча стрімке поширення ВІЛ-інфекції спостерігається передусім в Казахстані, Киргизії, Росії та Україні, європейські есперти вже зараз б"ють на сполох, попереджаючи про епідемію СНІДу, яка незабаром перекинеться на Європейський союз після того, як у травні до нього приєднаються нові країни із Східної Європи. Журнал ШПІҐЕЛЬ з цього приводу пише: Вогнищем епідемії СНІДу номер один у світі поки що залишається Африка. Та з середини дев"яностих, коли в Україні було зареєстровано перші випадки ВІЛ-інфекції, країни колишнього соціалістичного табору загрозливо стрімко наздогнали показники африканського континенту. За даними досліджень програми Організації Об"єднаних Націй "ООНСНІД" рівень зараження на сході європейського континенту буває іноді у сім разів вищий, ніж на його заході. Між Одером та Уралом, між Чорним і Балтійським морями зараз живуть понад 1,5 мільйона осіб, уражених ВІЛ-інфекцією, серед них багато чоловіків, не старших 20 років. Світовий банк пояснює високий рівень захворювань у цих країнах, передусім, зловживанням наркотиками, що непомірно зросло. Героїн за дешевими цінами затоплює ринок. Для сотень тисяч людей, які після розвалу комуністичної системи живуть у бідності, цей опіат є часто-густо єдиною можливістю втекти від невтішних буднів, зазначає журнал ШПІҐЕЛЬ і веде далі: Президент інституту імені Роберта Коха у Берліні Райнґард Курт називає СНІД "найбільшою медичною катастрофою сьогодення", яку в усякому разі можна порівняти з чумою, яка у Середньовіччі викосила третину населення Європи. За кілька місяців до розширення ЄС на Схід ця проблема, на яку досі мало зважали, привертає дедалі більше уваги. Так, Європейське відомство зі спостереження за розповсюдженям наркотиків із штаб-квартирою у Ліссабоні висловлює побоювання, що з прийняттям нових країн-членів до Євросоюзу перекинеться не тільки торгівля наркотиками та їх споживання, а й інфекційні хвороби всіх видів - від туберкульозу й сифілісу до СНІДу, - пише ШПІҐЕЛЬ. Тижнева газета РЕЙНІШЕР МЕРКУР критикує контроль за безпекою ядерної енергетики Росії: Міжнародне агенство з питань атомної енергії посилається на те, що неконтрольовані радіокативні матеріали є широко розповсюдженим явищем на території колишнього Радянського Союзу. У повідомленні ООН йде мова про сотні підтверджених випадків ядерної контрабанди, частина з них із зброєздатним матеріалом. Американський центр інформації з питань оборони вбачає передусім у Росії значні прогалини у питаннях безпеки. 1996 року чеченські сепаратисти планували в Ізмаїльському парку напад з застосуванням так званої "брудної бомби" з динаміту та радіоактивних речовин. Офіційні особи США дедалі більше роздратовані тим, що із зростаючим впливом спец-служб на політику Кремля зменшується готовність до ядерного роззброєння. Росія постійно ставилася з недовірою до програм США 1991 року з нейтралізації зброєздатних речовин, підтримки безробітних науковців ядерників і контролю за безпекою ядерних складів. Небезпека посилиться, якщо ці програми припинять своє існування через стратегію зневаги, як і за радянських часів. Сенатор Річард Лугар, один з архітекторів ядерної співпраці, вже висловив застереження: "Це жахлива іронія, що ми стоїмо перед більшою загрозою, ніж у пік холодної війни", - зауважує РЕЙНІШЕР МЕРКУР. Тижневик ЦАЙТ коментує намір федерального канцлера Ґергарда Шредера залишити посаду голови партії СДПН: Особиста драма: біографія Ґергарда Шредера слугувала йому самому до перемоги на виборах 1998 року як символ соціал-демократичної ідентичності. Зростаючи у майже пролетарській бідності, він торував собі шлях використовуючи розум, честолюбство, а також "ліві" інституції другої освіти. Він почувався "соціалістом". І він є ним. Кар"єра Шредера з низів робітничого класу до найвищої державної посади парадоксально співвідноситься із соціальним та духовним станом його самоагресивної партії. З одного боку він як ніхто інший з голів партії з часу Фрідріха Еберта уособлює пролетарську святу обіцянку соціал-демократії. Крамар (як сам говорить про себе Шредер) став федеральним канцлером. З іншого боку - СДПН вже давно не є робітничою партією, вона тільки вдає з себе таку. Вже три десятиліття її середній клас з університетською освітою задає тон на державній, соціальній та профсфілковій службі. Представники вільних професій та звичайні робітники становлять лише незначну частину в активному прошарку функціонерів. Члени СДПН відображають сучасне суспільство. Разом з християнськими демократами вони соціал-демократизували німецьку націю. Поки що Німеччина є країною добробуту. Та обґрунтоване побоювання, що це так не залишиться, схоже гальмує фантазію партії. Боротьба за соціальну забезпеченість розпочалася, чотири мільйони безробітних її вже програли. Огляд тижневої преси підготувала Маріанна Кавка.